Розділ 8-9 Повернення і розповідь Аделі

Енгайда попросила  мене, дати їй руку. Коли я це зробила, по мені пройшов розряд току, від чого здригнулася (Таке відбувається, якщо чарівник торкнеться руки іншого чарівника, або того, хто має ним стати).

Потім вона зробила кольоровий туман. 

— Іди Аделі. 

Обережно ступила всередину і пішла коридором, який світився всіма барвами веселки. Побачила, як туман зникає за мною, ховаючи мене від всіх. Це мій єдиний можливий вихід, тому змушена йти навіть крізь страх. Ось вдалині бачу двері і біжу до них.

“–  Тільки б встигнути”, –  лиш про це зараз думаю я.

А туман, вже не такий як був спочатку,  кольори зникають, висвітлюються і він темнішає. Біжу до дверей, бо розумію якщо не встигну, то десь тут і залишуся, відкрила їх і вже хотіла зайти, але згадала, що не подякувала за порятунок.

– Дякую Анджелі і Енгайдо, за те що врятували мене і я зможу повернутися! – я добре знала, що вони почули. Коли входила побачила, що від туману вже майже нічого не залишилося. Нарешті вдома.

Я вийшла з коридору і переді мною з'явилось щось схоже на веселку, якою я з'їхала і м'яко приземлилася внизу.  

– Дякую, що хоч просто не полетіла, це ж все–таки високо.

Після того як спустилася все зникло, так наче нічого і не було. Тепер тільки я в кімнаті.

Та здивувало мене те, що і тут і там день. Ви думали, що мені не розказали як в них, звичайно, що я таке запитувала. В моїх руках опинився конверт, який я відразу відкрила. Ось що там писало.

“Привіт, Аделі Фрейлез!

Хочу тобі повідомити те, що я перенесла тебе в ранок після того як забрала Анджелі. Надіюсь ти зрозуміла, що я тобі хотіла сказати. До зустрічі, сподіваюсь, що чекати не довго.

Енгайда Тернер”

Згорнула лист і поклала назад в конверт. Вона написала, що ми ще зустрінемося.

 –  То мене врешті втягнуть у все це, але я не проти, там же ж Ліка, як я можу залишити її саму, – задумливо сказала в порожнечу.

Дивне хвилювання і передчуття наповнювало мене.

Тепер я знаю, який сьогодні день, пощастило, що субота. Треба почекати поки встануть мама і тато. Цікаво, як вони відреагують, хоча здогадуюсь. Знаєте, чомусь я боюсь, не розумію чим викликаний страх. Взагалі, як вони були весь цей місяць, але знаючи їх – жахливо.

Єдина донька зникла безвісти, зникла безслідно не залишаючи жодної підказки на те де її шукати, просто вночі із своєї кімнати. Але ось вона знову тут. Я – повернулася! За роздумами не звернула увагу, що хтось прокинувся, але за те почула, як мама готує сніданок. Час настав! Потрібно вийти і піти до них. Я зможу.

– Мамо, тату! – проговорила я.

– Аделі! 

На мить вони застигли, не вірячи своїм очам, хоча я їх розумію, мабуть думали, що це видіння, та коли зрозуміли, що це справді їхня дочка, підійшли і радісно мене обійняли. Я і мама заплакали від щастя.

– Ви би знали, як я вас рада бачити, але це не означає, що мене задушити треба, – посміхнулася.

– Ой вибач, доню! Просто ми не бачили тебе цілий місяць, шукали тебе, але не знайшли, – та я відчула, що вони щось недоговорюють і це виявиться правдою, але про це згодом, а зараз ми сіли снідати.

– Обіцяйте, що повірите в те, що я вам скажу, – сказала з натиском.

– Звичайно, – вони так просто це сказали, що до мене закрались підозри, що вони все знають і без моєї розповіді.

– Добре. Тоді, коли я зникла, мене забрала фея Вільгельта в Енстраґральт, так само як і Анджелі, – невпевнено промовила.

– Енстраґральт – ми так і думали, – задумливо протягнули вони, – Ще й Ланденів це зачепило, але я думала вони будуть перші.

Вони говорили це тихо, але я почула. От і підтвердились мої здогадки, що вони знають.

– І звідки ви це знаєте? – запитала ображено.

– Потім, – відповіла на це мама.

–  Та я нікуди не поспішаю, можу і зачекати, –  невдоволено протягнула я.

Але тут мені згадалися слова Вільгельти тоді.

Flashback

Почалось усе так само, як і в Анджеліки, тому не буду ще раз це писати. (далі знову від імені Аделі)

Я завжди була більш раціональною і не вірила у всю цю магічну маячню, тому справді не зрозуміла, чому мене зовсім не здивувала, поява феї в кімнаті, і те, що я зрозуміла хто вона.

– Ти Вільгельта? Правильно? – запитала стверджуючи.

– Так, і я з паралельної країни, яку ти можеш розчарувати, а якщо не зможеш ти, то твоя подруга, тому що ви Фрейлез і Ланден, – холодно і з повною байдужістю зазначила вона. 

Тепер все ясно, ось чому мої батьки знають. 

– Далі опинилися на галявині. Я познайомилася з її сестрами, а потім пішли до Баюнетти.

– Тепер все ясно – Баюнетта, – вони переглянулися з незрозумілим для мене поглядом, і щось мені підказувало, що буде королева в біді, якщо вони колись зустрінуться. 

Цікаво, коли вони скажуть, що і до чого?

– Так як я дуже люблю котів, то погладила Баю, от тільки це не завадило йому приспати мене. Коли я вибирала ліжко, то одне дуже манило мене до себе, і я не змогла протистояти чарам, просто підійшла і впала на нього.

“– Аделі – почула я крізь сон голос Вільгельти, але проснутись вже не змогла.

– Так і спала, я до того часу поки Анджелі і Енгайда не врятували мене, за що я їм дуже вдячна.”

– Але було таке, що ви не дружили?

– Було, – кивнула з виною в голосі, – але через те, що я дурна і вперта не послухала Анджелі, коли вона казала, що нічим хорошим це не закінчиться, – закінчила свої пояснення важко зітхнувши.

Мама чомусь посміхнулася.

– Час настав! 

– Для чого? Ви взагалі про що? – з нерозумінням запитала.

– Щоб показати правду, – відповіли вони з загадковою посмішкою.

– Ти готова Аннабет Флорида Лефлорт–Фрейлез?

– Завжди, а ти Леон Колорф Фрейлез?