Розділ 7 Довгоочікуване пробудження

Королева САМА провела мене назад в спальні, тому я дуже здивувалася. Може тут є якийсь підступ? Але потрібно людей будити. Може спробувати без магії, просто холодною водою. Я посміхнулася.
Але вирішила, що набагато легше попросити в Енгайди. Вона ж фея, от хай і розчаровує. (Скидаємо на когось свою роботу).

Ейга точно знала, що робити, вона щось тихо прошепотіла і з її рук вилетіла вогняна куля, яка потроху збільшувалася поки не вибухнула і розпалася на тисячі іскор. Це було по справжньому вражаюче дійство. Іскри падали на людей і ті прокидалися.

Деякі неохоче, бо дуже довго спали, і тепер могли бути, хіба що слугами Баюнетти. А тим кому пощастило більше, і вони спали менше, дякували нам, верталися додому, раділи, що можуть робити те що раніше. За допомогою порт ключів їх повертали назад.

Але ось серед цих всіх людей я побачила одну дівчину: світло каштанове волосся, висока на зріст, а ще очі–хамелеони, від настрою колір змінювався. Зараз вони були сіро–сині, це означало, що вона рада мене бачити, але чимось засмучена. Сумніву не було, переді мною Аделі Фрейлез – моя колишня найкраща подруга, і та сама дівчина, місце перебування якої я хотіла дізнатися,  через артефакт і ось я її знайшла. 

От тільки, як мені тепер себе з нею поводити, але головне помиритися. Аделі насправді дуже хороша і втрачати таку подругу як вона – злочин.

 – Аделі, – холодно промовила я. 

–  Анджелі, – її голос звучав значно тепліше і сповнений вини, – Вибач, будь ласка, за те, що їм повірила і перестала з тобою спілкуватися. Ти говорила правду, ні до чого хорошого це не привело, – скоромовкою проговорила вона.

–  От бачиш. Аделі Фрейлез я,– промовила зробивши паузу – вона чекала, що я вибачу її, та це було потрібно і мені, знову зробивши паузу сказала.  – Вибачаю. 

Делі посміхнулася, і я теж, все ж вона моя найкраща подруга, з якою ми посварилися за місяць до її зникнення.

Її довго шукали, та так і не знайшли.  Я згадала фразу Енгайди, коли вона прийшла по мене «Тому що та дівчина, яка зникла місяць тому, насправді в нас». Як я відразу не здогадалася, що це Аделі.   

А тепер про те, через кого ми перестали спілкуватися з Делі. Хоч ми й раніше бувало сварилися, той випадок був інакшим… Я поринула у свої сумні спогади.

Скільки себе пам’ятаю ми дружили, і багато хто, нам заздрив через таку дружбу та всіма можливими способами старались нас розсварити. Інколи навіть доходили до таких абсурдних компроматів на нас, що аж смішно було.

Але одного разу Делі почала спілкуватися з тими, хто найбільше хотів нашої сварки.

Flashback №1

Я прийшла у школу і зустрілася з Адою. 

 – Привіт. Не дружи з ними, ні до чого хорошого це не приведе! – і не привело, подумала я зараз.

Мабуть, вже кожен день починається з цієї фрази, але ж воно вперлося, і хоч би що я не казала, а їй до лампочки. От називається мати подругу зі знаком зодіаку телець (те відчуття, коли я теж телець). А я скорпіон. День народження 24 жовтня, а в Аделі –15 травня.

– Анжелі, не кіпішуй. Все під контролем, – заспокоїла вона мене тоді, відмахнувшись.

– Ага, але я відчуваю, що щось станеться погане. Моє чуття ще ні разу мене не підвело – сумно посміхнулась я. 

–  Ох подруго моя дорога, не переживай. Все буде добре, –  підбадьорливо промовила вона.

–  Та я просто так думаю.

Як всі вже зрозуміли, Аделі віднеслась до моїх передчуттів зовсім легковажно. Просто вона не вірила у все таке.
 

Flashback №2

Цей день не віщував нічого поганого, але якщо ви так думаєте, то у більшості випадків все буде навпаки. Ранок був сонячний і теплий. Навіть погода хороша, коли все мало бути погано, а в школу мені не хотілося йти зовсім. 

Коли я зайшла, зрозуміла, що щось не так, навіть повітря було якесь не таке. Аделі дивилась, наче мене не знає. Що могло змінитися за той вечір, що ми не бачилися? Я на секунду застигла і якось, ніби машинально підійшла до неї.

–  Привіт, Аделі! – мій голос звучав тихо, але твердо.

Я здогадувалась, що почую у відповідь, і була готова до цього, точніше так думала.

–  Привіт, я не хочу більш з тобою дружити, – вона зупинилася, але навіть не обеонулася до мене, її голос був таким холодним і чужим. 

От і все, вона сказала – це.

–  Справді, і що вони вам наговорили, Аделі Фрейлез!? – холодно прошепотіла.

Коли ми сварились, то переходили на ви. Не знаю чому так, але то вже була як традиція, хоч раніше це траплялося не часто. 

–   Вони сказали мені всю правду про вас, Анджеліко Ланден! І тепер я знаю чому ти не хотіла, щоб я не дружила з моїми новими друзями, – прошипіла вона розлючено. 

Цікаво, що вони їй наплели, що вона повірила.

–  Он як. Рада за тебе, – крижаним, не характерним для мене тоном байдуже мовила. 

Але насправді мені було дуже погано. Вони їй наговорили таке, що і я б повірила. Ми ще довго сварилися. Я все заперечувала, але це звичайно не допомогло. Вона обернулася, а я крикнула їй вслід:

– Якщо ти їм, а не мені віриш, то й дружи з ними, Аделі Фрейлез!

Це був крик повний відчаю і внутрішнього болю. На очі навернулися сльози, якби не треба було йти на уроки, я б тут розридалася. Не кожного дня найкраща подруга, з якою скільки пройшли, кидає тебе. Але треба йти далі, і я зможу жити і без Аделі … Тоді ще зі злості, я подумала про те, щоб Ада кудись зникла, щоб не бачити її кожний день. Але ж хто думав, що воно справдиться.

І уже через тиждень вона зникла. Насправді, мені було дуже погано тільки спочатку, а потім стало наскільки без різниці, що уже і не дуже увагу звертала де вона і з ким. Я просто знала, що вона повернеться, як поверталася завжди. Хоча насправді, ми за весь час навчились не вірити всьому підряд, і Аделі не з тих, кому що хочеш наговориш, але в те що їй сказали, повірив би кожен.