Розділ 6 Зустріч з королевою.

Невідоме місце. Темний порожній простір. Холод, який змушував здригатися. Вона зовсім не розуміла де знаходиться, чому вона тут?

– Анджелііі, – протяжний тягучий голос окутував її.  

Тут було некомфортно їй хотілося якнайшвидше втекти звідси, тривога наповнювала кожну клітину її тіла, але вона не могла навіть кроку ступити чи озирнутися навколо. Все що залишалося, це чекати поки цей дивний занадто реалістичний сон закінчиться.

– Анджелііі, – продовжив голос додавши ще щось, але вона не могла розібрати.

Голоси наростати, поступово наближаючись до неї, достатньо для того щоб почути слова.
                                                Подорож розпочне одна
                                                До кінця дійдуть двоє.

Я прокинулась. Від цього сну ще довго не могла зрозуміти де знаходжусь, але потроху почала повертатися в реальність. Мабуть, це було видіння, але ж ми з Енгайдою і так двоє, чи є ще хтось?  

Встала, одягнулася в літній джинсовий сарафан, куртку і босоніжки, які дістала з наплічника. Після цього я розчесала волосся і зробила зачіску. Я згадала про те, що заснула в замку Ліні і спала …от тільки скільки?

– Енгайдо? Скільки я спала? – запитала розгублено.

– Чотири дні, але насправді це ще нормально, буває і більше, – заспокоїла мене вона і продовжила. – А зараз ми підемо до королеви.

– Ура! Я побачу справжню королеву, – захоплено сплеснула руками я, схвильовано подивившись на неї.

Фея на це посміхнулася.

До нас підійшла скоріше за все кішка і повела в Тронну залу. Двері відкрились самі по собі і ми ввійшли. Королева сиділа на троні, біля неї примостився Баю. 

Баюнетта була вдягнута в лавандову сукню. Її довге каштанове волосся хвилями спадало на плечі. На голові корона з дорогоцінним камінням, таким же була розшита сукня.  Саме так я і уявляла справжню королеву і подивившись на неї, взагалі не можна подумати, що вона зла. 

Тронна зала тут, на диво світла, з вітражними вікнами і з картинами на стінах.

– Добрий ранок, Ваша Величносте! – привіталася я 

– Доброго ранку, Анджеліко!  І ти навіть знаєш, як правильно зі мною привітатися. Як мені відомо, з королевами тобі ще не було честі розмовляти, – зверхньо сказала вона, але я не звернула уваги і відповіла.

–  Я думала, що до вас саме так потрібно, – трохи знітилася я. 

Те що вона казала мене здивувало. Я що, книжок не читаю?

– І правильно, люблю коли до мене так звертаються. От навіть Баю заставила, – на її обличчі заграла посмішка, а Баю ображено погодився.

– Ваша величносте, а хіба так не прийнято звертатись до всіх королев? – запитала з
цікавістю.

– Насправді не обов’язково, – знизала плечем вона, – В нас багато в кого просте вітання, але таке шаблонно–офіційне возвеличує над іншими, – презирливо всміхнулася вона. 

– Зрозуміло, – що ж подобатися вона мені почала набагато менше. 

До мене заговорила Енгайда:

“– Анджеліко, вже час до роботи!

– Якої роботи?

– Зараз зрозумієш.”

– Вибачте, королево, але я б хотіла щось робити! (цей діалог взятий з найпершого варіанту цієї книги)

Вона подивилась на мене як на дурненьку. Я навіть здогадувалася, що вона далі скаже. І вгадала, от тільки замість неї заговорив Баю.

– Це тобі часом не Енгайда порадила мурр, мурр. Це замок Ліні тут ніхто не працює, – подивився він тим коронним котячом поглядом “чого дивишся на мене ідіотка” 

( моя кішка – завжди, весь час і постійно. Тільки можу додати “краще б їсти дала, ніж дивишся”)

– Справді!? А ваші слуги тут, просто для краси. Не знала, не знала. І взагалі, я запитувала у королеви, – з насмішкою відповіла я. ( Як казала моя старша сестра і дала її найкращу характеристику, що Анджелі нарвана)

– Слуги на те й слуги, а ти наша гостя, – мило всміхнувшись проспівала королева, –  І яка різниця хто відповів, значення ж незмінне.

– Зрозуміло. Я дуже рада, що ви вважаєте мене своєю гостею, але думаю, що є якісь правила гостинності? – запитала трохи невдоволено, – Чи ви погано ставитеся до своїх гостей, королево? – на цьому моменті моя посмішка стала ледь презирливою, – От я, наприклад, не відмовилася б від сніданку, – вирішила добити її моєю фірмовою яскравою посмішкою. 

“– Анджелі я офіційно створюю цитатник з твоїми відповідями. Вони просто шедевральні, – розсміялася фея, але щось згадавши, знову засумувала. 

“– Дякую Ейга, і я все таки розчарую країну і ви знов будете друзями. Обіцяю.

– Я вірю, що ти це зробиш, – але насправді вона не вірила.”

Ми ввійшли у їдальню. По середині великої зали стояв довгий стіл. Мені подали легкий і смачний сніданок, який складався з чашки чорного чаю і вівсянки з фруктами. Втамувавши голод я подякувала королеві та її слугам

– Я знаю, що це було для того, щоб збити нас з пантелику, – всміхнулась вона цілком щиро, –  Використовуєш мої методи проти мене? – запитала, склавши руки на грудях. 

– Що ж ви мене розкусили, це справді було для того, –  визнала я, – і звідки мені знати, які ваші методи, а які ні, я сказала не задумуючись. А насправді, "життя, це – рух", яка користь, щоб постійно спати, – лише тепер зрозуміла слова Енгайди. 

– І що ти хочеш цим сказати…– протягнула вона, – а, хоча й так зрозуміло, – махнула рукою вона.

– Тоді чому питаєте? Для початку, я думаю побудити тих людей які сплять, а там побачим, – невизначено протягнула я. 

Якщо доживу звичайно, тобто якщо Баю і Нетта не будуть заважати. Скоро розпочнеться моє перше завдання. Цікаво, що там на мене чекає? 

Розмови з персонажами. 

Елевонда. Чесно кажучи, навіть не уявляю як Анджеліка вижила з її нахабністю і ще й без інстинкту самозахисту і всі ці її риси я написала в одному розділі. Мій шок в шоці.