Розділ 6 Зустріч з королевою.

Невідоме місце. Темний порожній простір. Холод, який заставляв здригатися. Вона зовсім не розуміла де знаходиться, чому вона тут?

- Анджелііі, - протяжний тягучий голос окутував її.  

Тут було некомфортно їй хотілося якнайшвидше втекти звідси, тривога наповнювала кожну клітину її тіла, але вона не могла навіть кроку ступити чи озирнутися тут. Все що залишалося, це чекати поки цей дивний занадто реалістичний сон закінчиться.

- Анджелііі, - продовжив голос додавши ще щось, але вона не могла почути.

Голоси продовжили наростати, поступово наближаючи до неї, достатньо для того щоб почути слова.
                                                Подорож розпочне одна 
                                                До кінця дійдуть двоє.

Я прокинулась. Від цього сну я ще довго не могла зрозуміти де знаходжусь, але потроху почала вертатися в реальність. Мабуть, це було видіння, але ж ми з Енгайдою і так двоє, чи є ще хтось?  

Встала, вдягнулася в літній джинсовий сарафан, куртку і босоніжки, які взяла в рюкзаку. Після цього я розчесала волосся і зробила зачіску. Я згадала про те, що заснула в замку Ліні і спала …от тільки скільки?

- Енгайдо? Скільки я спала? – запитала розгублено.

- Чотири дні, але насправді це ще нормально, буває і більше. А зараз ми підемо до королеви.

- Ура! Я побачу справжню королеву, - захоплено сплеснула руками я, схвильовано подивившись на неї.

Фея на це посміхнулася.

До нас підійшли якісь кіт чи кішка і повели в Тронну залу. Двері відкрились самі по собі і ми ввійшли. Королева сиділа на троні, біля неї примостився Баю. 

Баюнетта була вдягнута в лавандову сукню. Її довге каштанове волосся хвилями спадало на плечі. На голові корона з дорогоцінним камінням, такі самі на платті. Як раз, так я і уявляла справжню королеву і подивившись на неї, взагалі не можна подумати, що вона зла. 

Тронна зала тут, на диво світла, з вітражними вікнами і з картинами на стінах.

- Добрий ранок, Ваша Величносте! – привіталася я 

- Доброго ранку, Анджеліко!  І ти навіть знаєш, як правильно зі мною привітатися. Як я знаю, з королевами тобі ще не було честі розмовляти, - зверхньо сказала вона, але я не звернула уваги і відповіла.

-  Я думала, що до вас саме так потрібно, - те що вона казала мене здивувало. Я що, книжок не читаю?

- І правильно, люблю коли до мене так звертаються. От навіть Баю заставила, - на її обличчі заграла посмішка, а Баю ображено погодився.

- Королево, а хіба так не прийнято звертатись до всіх королев? – запитала з 
цікавістю.

- Насправді не обов’язково. В нас багато в кого просте вітання, але таке 
шаблонно-офіційне возвеличує над іншими.

- Зрозуміло, - що ж подобатися вона мені почала набагато менше. 

До мене заговорила Енгайда:

- Анджеліко, вже час до роботи?

- Якої роботи?

- Зараз зрозумієш.

- Вибачте, королево, але я б хотіла щось робити! (цей діалог взятий з найпершого варіанту цієї книги)

Вона подивилась на мене як на дурненьку. Я навіть здогадувалася, що вона далі скаже. І вгадала, от тільки замість неї заговорив Баю.( коли переплутала діалоги і потрібно було якось підвести до потрібного)

- Це тобі часом не Енгайда порадила мурр, мурр. Це замок Ліні тут ніхто не працює. 

- Справді!? А ваші слуги тут, просто для краси. Не знала, не знала. І взагалі, я запитувала у королеви, - з насмішкою відповіла я. ( Як казала моя старша сестра і дала її найкращу характеристику, що Анджелі нарвана)

- Слуги на те й слуги, а ти наша гостя. І яка різниця хто говорив, значення ж незмінне.

- Зрозуміло. Я дуже рада, що ви вважаєте мене своєю гостею, але думаю, що є якісь правила гостинності? Чи ви погано ставитеся до своїх гостей, королево. От я, наприклад, не відмовилася від сніданку. ( а і ще й нахабна і без жодної краплі інстинкту самозахисту)

- Анджелі я офіційно створюю цитатник з твоїми відповідями. Вони просто шедевральні. Давно вже я так не сміялась. Під кінець вона щось згадавши, знову засумувала. 

- Дякую Ейга, і я все таки розчарую країну і ви знов будете друзями. Обіцяю.

- Я вірю, що ти це зробиш, - але насправді вона не вірила.

Ми ввійшли у їдальню. Це була зала, а по середині був довгий стіл. Поснідала легким сніданком. Я подякувала королеві і її слугам. 

- Я знаю, що це було для того, щоб збити нас з пантелику. Використовуєш мої методи проти мене?

- Що ж ви мене розкусили, це справді було для того –  визнала я - і звідки мені знати, які ваші методи, а які ні, я сказала не задумуючись. А насправді, "Життя це – рух", яка користь, щоб постійно спати – тепер нарешті розуміла слова Енгайди. Я справді сама зрозуміла, яка має бути робота. 

- І що ти хочеш цим сказати, хоча і так ясно.

- Тоді чому питаєте? Для початку, я думаю побудити тих людей які сплять, а там побачим, якщо доживу. Це малося на увазі, якщо Баю і Нетта не будуть заважати. Скоро розпочнеться моє перше завдання. Цікаво, що там на мене чекає? 

Розмови з персонажами. 

Елевонда. Чесно кажучи, навіть не уявляю як Анджеліка вижила з її наглістю, нахабністю і ще й без інстинкту самозахисту і всі ці її риси я написала в одному розділі. Мій шок в шоці. 

Анджеліка Ланден. От того і вижила. 

Елевонда. А, то вони просто впали всі під твоїм натиском. Буду знати. 

Анджеліка Ланден. Саме так.

А про думку Баюнетти про Анджелі можна прочитати в телеграмі.