Розділ 3 Останні настанови феї

Енгайда кудись пішла разом з Вільгою, залишивши мене самотою сидіти на галявині.

Це долина де живуть всі феї, тому так і називається - Долина фей. Виявилося, що їхні будинки такі як наші, хіба що зроблені магією, а так нічого незвичайного. Я сиділа на галявині і невідривно дивилася на небо, чекаючи заходу сонця. Як тільки він настане, ми підемо в саму країну.

Хвилювання росло з кожною миттю і я не знала куди себе подіти від нервів. Хотілося кудись втекти, сховатися, але якась невидима сила тримала мене на галявині. Я справді не могла піти. Як тільки я робила крок з неї, мене повертало назад на цю злощасну галявину.

«Для чого ти на це погодилася» -  говорив внутрішній голос і від цього ставало ще гірше.  

– У мене немає права боятися, - сказала сама собі, але це взагалі не допомагло.

От якби була чарівницею, то зробила, щоб вечір не настав.

– Чому сумуєш, Анджеліко? - спитала Елі, яка підійшла до мене непомітно і я здригнулася. 

– Будинки фей всі такі прості, - відповіла, бажаючи змінити тему.

Але вона подивилася на мене з розумінням і її очі наповнилися лукавим вогником, наче вона знала, що може розвеселити мене.

– Ааа.. розуміюче протягнула вона, приймаючи гру і продовжила, - це все ілюзія.  

– То тоді як насправді? - з цікавістю запитала. 

– Пішли побачиш, але я можу зняти тільки на шість хвилин. От якби вже скоріш піти в школу, але нам ще цілий рік чекати, на відмінну від сестер, які вже вивчились. 

- Зрозуміло, я от взагалі не знаю чи піду в якусь магічну школу, - відповіла зі смутком.

- Звичайно, що підеш. А тепер за мною, у нас мало часу і ніхто не повинен побачити.

Я швидко побігла за нею на задній двір. Елінго підняла руки вверх і щось прошепотіла.

- Все – готово, дивись!

А дивитись було на що. Будинок на очах виріс у двоповерховий, біля нього з'явився прекрасний доглянутий сад, територію обгороджував паркан, скрізь все було дуже гарно. Та довго милуватися садом не вийшло.

- Пішли в будинок, хочу тобі дещо показати.

Будинок повністю змінився - все наповнилося магічною енергією, а скрізь були якісь дивні пристосування, навіть не зрозуміло для чого вони. Моя нова подруга, не знаю, хоч ми тільки сьогодні познайомилися, та було таке відчуття, ніби дружили все життя. Так от, вона тягнула мене до підвалу на ходу пояснюючи, які предмети для чого. Як і думала у них тут все на магії.  І ось ми біля дверей підвалу.

- Мені вже страшно. А то може ти хочеш там мене закрити і працюєш на ворогів? – відповіла з вдаваною пересторогою.

- Скажеш таке. Заходь швидше, часу обмаль. Ми ввійшли, на постаменті з чистого срібла була прозора куля, яка переливалася різними кольорами і постійно крутилася.

- Це головне досягнення нашого роду - тихо і з гордістю промовила, Елі

За допомогою нього можна дивитися спогади, взнавати все про людину і навіть літати в часі. Це головне, але є багато чого іншого. Її голос був приглушений, але мене зацікавило друге.

- Як можна взнати про одну дівчину? – запитала.

- Приклади телефон, там де фото з нею.

Швидко зробила як вона сказала. Видовище було неймовірне - куля стала яскраво фіолетового, потім всіх кольорів веселки, але це тривало лише мить, потім зі згустків енергії утворився листок, який повільно з'їхав вниз, але я зловила його до того часу, як він впав. Пробігла очима по тексту і запам'ятала.

- Тільки не бери з собою, поклади назад на кулю вона забере і він назавжди залишиться там. А ще нам потрібно бігти інакше ми розчинимося в енергії кулі.

- Побігли, все що треба я знаю.

Перед тим, я зробила все за її вказівками. Мені здалося, що вона щось недоговорила, але зараз було не до того. Мені чомусь стало дуже погано, і замість того щоб бігти, я ледве йшла, aле мушу встигнути, тільки не втратити свідомість зараз, інакше, я навіть в Енстрагральт їхній не потраплю. 
З останніх сил доповзла до місця де ми починали, там і зняли ілюзію. Після цього була темрява, яка чомусь була приємна, дарувала спокій і відпочинок, не так я уявляла втрату свідомості, не так.

- Анджеліко, - чула голос ніби я десь в воді, так далеко і так близько одночасно. Повільно відкрила очі.

- Де я і хто ви?

Але жінка, яка сиділа біля мене і тримала за руку, цікаво чого б це, відповіла питанням на питання.

- Що ти пам'ятаєш?

- Звичайно що все, але ви не відповіли на моє питання, друге.

- Ах точно, моє ім'я Ліорен Тернер.

- Приємно познайомитись. У вас дуже гарне ім'я, і розкажіть, будь ласка, що зі мною сталося? – тепер я зверталася ввічливо.

- Як ти сама розумієш, нічого хорошого і тобі ще пощастило. Знаєте дівчата, я все розумію, але Елінго, ти то чим думала, коли вела Анджеліку до такого артефакту? А ще я була твоїм провідником.

- А що це означає?

- Бачиш як: у магічному світі, щоб привести когось в свідомість потрібна, людина, яка зможе вивести з такого стану. Сама б ти не змогла.

- Зрозуміло. Дякую!

- Я не знала, що він небезпечний, - додала Елінго.

- Звичайно, а думати ти не навчилася, ми не просто так сховали його, наклали на дім ілюзію, а через те що він забирає магічну енергію за якусь послугу, тобі то нормально, але вона могла і померти, це просто диво, що обійшлося тільки втратою свідомості. З тебе буде дуже сильна чарівниця, а тебе Елінго Фресса Тернер чекає покарання.

- Вона не винна, - стала я на захист Елі, дивлячись як вона затряслася від страху.

- Ага, ще скажи, що ти попросила завести тебе до артефакту.

- Ні, але це через мене, вона зняла ілюзію і там мені потрібна була інформація.

- Добре, але покарання все одно буде, хоча як для кого. Так, а тепер обід, йдіть за мною на кухню.

Мені все сподобалося, страви в них були дуже різні і смачні, але замість чаю мене заставили випити, якесь зілля, не дуже приємне на смак. Тепер я все більше думала, що вони хочуть мені, щось зробити, але виявилося, що воно для відновлення сил. На диво і на щастя, це справді допомогло.