Розділ 9. Коли правда відкривається

Це місце завжди було сповненим тиші і ніхто не наважувався сюди спускатися. Окрім неї і її чоловіка. Вони були тут Хранителями, то ж не дивно, що воно приймало їх як рідних. 

Вона йшла холодним коридором спускаючись усе нижче й нижче, туди, де спочиває прадавнє джерело Темряви. Та саме тут їй було найспокійніше. 

 – Мельгі,  – вона вже хотіла зробити останній крок зі сходів та почула голос Лоранда. 

Він же мав бути в кабінеті, точно ж розрахувала час аби не перетнутися. Чи може це вже темрява грається з нею. 

Та руку простягнула і він підхопивши її за талію, опустив на зеплю поруч з собою.  

Усі інші могли б побачити свої страхи, та вони бачили правду. Велике приміщення враз освітило тисячі магічних кристалів, а посеред цього на підвищенні було збудовано джерело. От тільки вода у ньому була не кришталево чиста, а чорнильна. 

Вона зробила декілька кроків ближче і зупинилася на одному з балконів, далі спускатися не можна навіть їм, а тут відкривався чудовий краєвид на усе що було внизу. 

 – Мельгі,  – він зупинився поруч,  – не хочеш нічого розповісти?  – запитав вкрадливо. 

Вона не відповіла, лиш продовжувала заворожено дивитися, не звертаючи на нього уваги. Чи точніше перевіряла, хто перед нею? Якщо це він, то має знати їхній код. 

 – Ти була гарнішою, ніж зазвичай і справді чудовов впоралася з тими людьми,  – сказав він з повагою, а тоді додав,  – і невже ти справді подумала, що це не я. Узагалі то це в кабінеті ілюзія, щоб можна було почекати тебе тут,  – розсміявс він. 

Але цього було не достатньо. Тільки перший рівень, а є ще два, та краще зробити вигляд, що вона повірила. 

 – Тоді мені піти й перевірити?  – запитала, продовжуючи свою перевірку. 

 – Як хочеш,  – знизав плечима він,  – я й так знаю, що ти цього не зробиш. 

Вона уже хотіла запитати третє, але почула кроки і підвела погляд. Підвівішись з місця вона попростувала на звук, цей чи Лоранд чи ні послідував за нею. Кроки наближалися, але звучали якось дивно, неправильно. 

Вона пройшла вперед і зрозуміла, що й насправді не так. 

Отже, і казав Лоранд завжди ходити з нею, але раніше такого не траплялося тож тепер…сама не зрозуміла як зірвалася з місця і щодуху побігла вперед. 

Кроки наближалися, наче зверху, але скільки б не бігла вверх нікого не зустрічала. І це лякало ще більше. 

 Повернувшись наверх і перетнувши підземну вязницю вона вбігла в кабінет і зачинила за собою двері. 

Лоранд підійняв на неї погляд і відклав документи у бік. 

 – Я ж відправив тінь, щоб за тобою приглянув, що трапилося?  – але коли побачив її стан, підійшов до неї ближче і просто обійняв. 

Відчула себе в безпеці і заспокоївшись змогла розповісти усе що сталося. 

 – У нас завелися щури, посидь тут, а я піду і зі всім розберуся,  – сказав він тим своїм тоном, коли вирішував важливі справи. 

У звичній ситуації Мельгія спробувала б заперечити, адже вона уже самостійна жінка і всі проблеми теж здатна Але сьогодні слухняно сіла в крісло і стала чекати на свого чоловіка. 

Двері за ним магічно зачинилися і вона могла ні про що не хвилюватися. 

 – От тільки плед би знайти,  – вона знала, що він точно тут має бути. 

 – А ось і ти,  – скзаала вона і так застигла з ним в руках, побачивши дещо інше. 

Лоранд

Справа не зайняла багато часу і ось усі шпинуни були відправлені на курорт в камери, посидіти і подумати над своєю поведінкою, будучи прикутими ланцюгами, які пронизували їх током. 

Та коли він відчинив двері його дружина мала вже зовсім інший вигляд. 

Мельгія вкрилася пледом і дивилася на нього таким виглядом, що він зрозумів  – за цей короткий час встигнув провинитися перед нею. 

 – Що. Це. Таке. Лоранде?  – заптала вона спокійно і простягнула йому папереи. 

І все ж він відчував її роздратованість і розчарування. Він пробігся очима документом і завмер. Що ж, якщо спочатку планував поговорити з нею, тепер пояснювати усе потрібно буде йому. 

І чому він ще тоді не спалив ті кляті документи на розлучення, а просто залишив думаючи, що вона туди не подивиться. Ага, точно, як там на Землі кажуть індик думав і в суп потрапив. Зараз у нього однозначно схожа ситуація. 

 – Чому ти хочеш розлучитися зі мною?  – запитала вона і у її словах вчувався страх втратити чи його чи знову бути викинутою. 

Він взяв ці листки і без зайвих слів розірвав на дрібні шматочки, а тоді вкинув у камін. 

 – Така відповідь тебе думаю влаштує значно більше, аніж пояснення,  – усміхнувся він і справді її обличчя розслабилося,  – і випереджаючи твоє наступне питаня  – це було ще дуже давно, коли я був певен, що усе завершиться, щойно термін пройде,  – чесно зазначив. 

Вона хотіла підвестися з місця, але він зупинив її легким доторком руки. Мельгія подивилася здивовано, але спроб встати більше не робила. 

Сам він сів навпроти неї, а тоді поставив питання, яке цікавило його увесь цей час. 

 – Ти можеш розповісти, що насправді з тобою сталося. 

Вона кивнула і декілька хвилин промовчавши почала розповідати.