Розділ 4.4. Забуте минуле

Мельгія швидко відправилася до Леандри, щоб розповісти про ситуацію, яка склалася. Хоч вона чудово грала роль вірної їй, насправді ні разу не була такою, вона лише чекала можливості, коли ця інформація стане вигідною, а ще через особливості її роду, навіювання Леандри для неї нічого не означали. 

А от навичка прикидатися стала для неї рятівним колом і тим, що допомагало кожного разу обманювати і виходити сухою з води.

– Королево Леандро, у мене є важлива інформація для вас, – сказала вона зі звичною усмішкою, яку вивчила ще в казино. 

Королева сьогодні була не в кабінеті, бо саме пересаджувала свої кактуси. Бачити її такою дозволялося лише їй, тож Мельгія справді вважала це за честь. 

У обмані теж можна бути щирою. 

Хоча бачити Леандру у такому незвичному вбранні завжди дивувало як вперше. 

Коричневі штани, і сорочка з засуканими рукавами( чи як це правильно звучить) робили її цілком звичайною жінкою, яка порається зі своїм вазонами. 

Вона навіть не одразу звернула увагу, захоплена своєю справою. 

– Як їх багато цього разу, – Мельгія з цікавістю глянула на нових кактусенят. 

– О, ти тут, – королева зиркнула на неї лиш раз. 

– І як назвеш? – продовжувала розпитувати. 

Кожний з кактусів мав імена і був розділений на сімї. Мельгія не знала, чому насправді Леандра це робить та, мабуть, так вона нагадувала собі про дім. Це були єдині рослини, які могли існувати поруч з нею, тож через це вона так за ними доглядала. 

Королева сумувала за Емелендом чи як насправді називалося її рідна країна. І раділа кожного разу, коли її кактуси цвіли. 

– Це Лемі, Арші і Девель, – відповіла вона, вказуючи на пересаджених. 

– Гарно, – відповіла з легкою усмішкою. 

– Зачекай, я миттю, – продовжила королева, швидко зникаючи у дверях до її кімнати. 

І справді через зовсім короткий проміжок часу вона повернулася вже в сукні. 

– Розповідай, – сказала наказово і сіла у своє крісло. 

Її погляд змінився до невпізнаваності, замість меланхолійного і розслабленого виразу обличчя вона стала знову дивитися холодно із жорсткою усмішкою.  

Мельгія коротко переказала дані і більш детально наголосила на трьох її давніх знайомих. Вона повторила точно ті ж слова, які раніше говорила Роуз. 

– Ти точно впевнена, що їх можна буде легко перетягнути на наш бік? – запитала Леандра.  

– Алітарія точно зробить це, – вона не відчувала нічого, легко підставивши її. 

Це була відплата за зраду від неї.

– З Альміром і Ташеном буде важче, але я вірю, що у вас все вийде, – сказала вона улесливо, але так, щоб все звучало правдиво. 

– Тоді приведи їх до мене, я б хотіла познайомитися з ними ближче, – надала дозвіл королева.  

– Буде виконано, – відповіла і вже хотіла поспішити виконувати наказ.  

– І Мельгія аль Конор дель Абсент, ти хоча б перед кимось справжня? – зупинила вона її перед виходом. 

– Ви сумніваєтеся в мені? – з викликом подивилася на неї. 

– Ні, навіть не збиралася, – відповіла Леандра з легкою усмішкою. 

Вона зробила якісь свої висновки і відпустила. Мельгія вийшла в коридор і зустрілася поглядом з Мадагаскарською трійцею. 

– То ти змогла викрутитися? – прошипіла Алітарія. 

– Так, все ж я Лисиця дорогенька, не забувай про це, – холодно відповіла і продовжила знову колючим і уїдливим тоном, – Ти ж так хотіла зайняти моє місце, ну як саманті( зневажливе звертання) у тебе вийшло? Він зробив тебе головною Сайше? 

– Так моя дорога, я найважливіша людина після Емельрі дель Морітте, – сказала вона дивлячись на неї зверхньо і презирливо. 

– Моя маленька змійко, я так рада за тебе, – проспівала вона голосом сповненим звичної отрути.

– Мельгія і Алітарія, залиште свої розбірки між собою, – втрутився Альмір і додав наказовим тоном, – краще поясни, що нам робити. 

Вона зміряла його повним зневаги поглядом, а тоді відповіла тихо, майже з погрозою. 

– Та добре, не забувай, що ти говриш зі своєї колишньою нареченою, шазерде( звернення до правлячої родини і тих кого цим статусом наділили)  

– Мельгія? – здивовано переглянулися всі троє. 

Вона подивилася на них з недовірою. Не могли ж не знати, чи ці двоє прикидаються перед Алітарією? Але тоді чому…

– Шезарде Емельрі, покликала мене і наділила статусом Фельшіт, тобто майбутньої кронпринцеси, – почала вона тихо і у коридорі запанувала мертва тиша.

Було навіть чутно вітер з вулиці. 

– Алітарія у той час вже була нареченою Ташена, тож я не вважала її загрозою, – продовжила далі, – а дарма як виявилося, бо вона вирішила відібрати моє місце, адже розуміла, що у разі, якщо я зникну – воно належатиме їй, – тон більше не був сповнений емоцій, вона говорила про це так, наче це щось зовсім незначне. 

І вперше зрозуміла, що зустріч з ними була потрібною їй лише для того, щоб  повністю звільнитися від цих людей. У мене були дуже хороші відносини з правителькою через наближеність до її роду. І вона ще з самого дитинства багато допомагала батькам, щоб моя освіта була досконалою. 

– Ташен був той хто допоміг мені втекти, – завершила свою розповідь і відчула себе незручно. 

Елевонда. От він реально тут хороша людина, як би цікаво обернулася історія якби вона була його нареченою від початку. Хоча тоді швидше б за все ці персонажі навіть не фігурували в історії. 

Вона насправді не мала жодного бажання пояснювати. 

– Ти не знав? – справді здивовано запитала. 

– Якби знав такого не було, Алітарія ти то як могла? – сказав Альмір і вперше у його тоні пролунала розлюченість, а вона навіть не здогадувалася, що він таки вміє проявляти емоції. 

Насправді її майже одразу виправдали, адже знайшлися потрібні докази. І те, що вони одразу не здогадалися було дивним, хоча...Ташен навіть в столицю приїзджав після того рідко, а Альмір завжди таким був.