Розділ 4.3. Раду завершено.

Вона повільно відкрила конверт і ми приготувалися почути, що ж там буде. І першою, що навіть не здивувало була Анджеліка.

Вітання всім, нашим дорогим і важливим для нас, а можливо тут будуть і ті кого ми ще не знаємо.

Почала вона зі вступу

Після того як ми пішли ви всі точно накинулися на нашу улюблену королеву Трояндочку( Роуз) Та не забувайте, що за своїм милим і гарним виглядом вона приховує гострі шипи.

Далі на деякий час запанувало мовчання, а потім дівчина продовжила.

Тому не ображайте її через наше бажання скоріше від вас всіх піти. Ні, ну я серйозно, ви нас за той тиждень так дістали, що я одного разу справді хотіла вмовити Аделі втекти.

На цьому моменті вони почули її сміх, Анджеліку нічого не змінить. 

– Але я запевнила її, що це погана ідея, бо вони ще подумають що нас викрали, а це будуть зайві проблеми.

Тепер почули голос Аделарди.

Я теж хочу сказати, що Роуз чудова людина, яка навчила мене багато чому і я буду рада в майбутньому стати гідною її спадкоємицею. Не хвилюйтеся наставнице через їхні слова.

А тоді продовжила таким тоном, що усі присутні присоромлено похилили голову, а Роуз лиш усміхнулася – кращою спадкоємицею, ніж вона не була навіть Аделарда з минулого. 

Всі вони не пройшли через те що пройшли ви, всі вони навіть королева Венельс світ якої зазнав війни, не знають як це коли все випалює жорстока посуха, коли немає чим дихати від задушливого повітря, коли ти втрачаєш себе але з останніх сил стараєшся врятувати країну. Хоча я знаю людей які пережили щось подібне, але це не те. 

Так, дифірамби в студію.

Анджеліка розсміялася на заяву подруги, але жартом усе не завершилося і вона повнісю підтримала слова подруги. Ще одна чудова майбутня королева підростає.

Ні, ну чесно це правда, хоча вона дещо тактовно опустила, але у будь–якому випадку зменшувати заслуги людини це занадто. Особливо мене розчарувало, що так думали ті, від кого очікувала таке в останню чергу. 

Анджелі, тут вже місце закінчується, тому давай закруглятися. 

Добре. Отже, зробимо висновок. Ми викрутимося навіть з найбільш латафретної ситуації, тому давайте не будете здіймати дуже великий двіж, розберемося. І якщо ми повернемося, а ви ще досі будете засмучувати королеву Роуз прибємо, нашу Трояндочку можемо ображати тільки ми, все до зустрічі. 

Інші з цікавісю подивилися на неї, та відповідати нічого не стала. Це лише між нею і обраними, а вони як хочуть, то можуть ще якусь маячню вигадати. 

Анджелі і темрява не змінить. До зустрічі. Бережіть себе і не сваріться між собою, а то ми повернемося, а у вас розбірки вийшли на рівень Афро. 

На цьому ми хочемо закінчити і бажаємо вам всього найкращого. А точно сонце світить так яскраво, як завжди. В лабіринтах блукають вовки, а в кімнаті шукайте лисицю, уявлення не маємо, що це означає, але це потрібно було, щоб ви почули." 

Елевонда. А можна було для себе залишити пояснення, бо оце в лабіринтах блукають вовки взагалі не розумію. Бо перше і останнє швидше за все про Альміра і Мельгію.

Лист обірвався і вона побачила як Альмір, Алітарія і Ташен, нахмурилися і переглянулися трохи злякано і розгублено. Подивилися на Мельгію і вона кивнула. 

– Ви щось знаєте? – прямо запитала в них, хоча можливо це й було помилкою. 

– Усього лиш те, що їхня поява була передбачена, – пояснила Мельгія. 

– У вас є та, яка бачить майбутнє, – нахмурилася Алітарія і сказала це дещо ображено, – нас про таке не попереджали. 

Кивнула і Алітарія лише тихо гмикнула. 

– Тоді чому ви хвилюєтеся? – запитав Ташен з нерозумінням. – Якщо у вас є та, яка може все знати наперед. 

– Ти забув, що це лише варіанти і не факт, що воно тобі взагалі в чомусь зможе допомогти, – перервав його Альмір. 

– Тоді зустрінься з нею і навчи її, – скептично посміхнулася Мельгія. 

Бачити їхні розбірки було цікаво, але не подобалося, що ніхто не розумів про що вони. Ці люди мали власну історію, яку знали лише вони четверо, а інші могли лише здогадуватися. 

– Тоді ми можемо вирішити сьогодні, – сказали вони, швидше за все обговоривши деталі телепатично між собою.

– Тоді чи можу я доповісти королеві про це? – вільно запитала Мельгія і на цьому моменті всі крім деяких здивовано переглянулися. – Ах ви не знали засміялася вона, – оглянувши усіх і її очі сповнилися веселощей. 

Роуз усміхнулася, здається когось чекатиме серйозна розмова з Лорандом, бо як виявилося Мельгія й десятої частини всього не пояснила своєму чоловікові. 

– Так, – кивнула, відчувши якусь дивну радість, що була єдиною, хто знала правду, – Можеш йти. 

Вона встала і вирушила на вихід. 

– Тоді я відкланяюся, – вона попрощалася так як це завжди робили в Мадагаскарі. 

Коли вона вийшла троє її знайомих теж хотіли йти за нею, але вона жестом зупинила їх. 

– Це не займе багато часу. 

– Тоді ми зачекаємо, – відповіли вони, але сідати назад не стали. 

Всі почали обговорювати теми, які ще потрібно було домовити. Мельгія справді не затрималася на довго. 

– Прошу за мною, – майже наказала вона і ті послідували за нею. 

Щойно Фрезія зачинила за ними двері, вони нарешті змогли обговорити те що усіх цікавило. 

– Що відбувається з Мельгією? 

– І справді дивна сьогодні. 

Для всіх її поведінка була прямо протилежною звичній. Вона не сиділа мовчки, а натомість поводила себе так, наче хотіла щось комусь довести 

– Я б хотів перехреститися, але це справді так, – погодився навіть Лоранд. – Якби не знав, то подумав, що це Леандра. 

Королева усміхнулася, але чесно не відповіла. 

– Можливо це через її знайомих, – перевела тему у більш зручну.

– Так, – відповіла Ківенда, задумливо знизавши плечима, – Колись вони були найвірніші довірені особи правителя Мадагаскару, потім Алітарія її підставила уже не відаю чому, але це й призвело до її вигнання, – останнє вона сказала зі щирим смутком, здається їй теж Мельгія подобалася більше, аніж Алітарія.