Розділ. 3.3. Елевонда Евермонт

Країна Аві, Резиденція Вейлиде. 

Королева Ківенда

За великим столом з темного дерева сиділа королева Ківенда. Каштанове волосся зібране у просту, але зручну зачіску, а сукню замінив брючний костюм зі зручної тканини. Її очі зосереджено бігали текстом з листа, який вона уважно читала. І з кожним словом погляд сповнювався усе більшого невдоволення. 

– Каскад Грофту, – прошипіла вона, замінник лайки, – джардін евеліте. 

Тепер коли Анджеліка і Аделі були ученицями академії Евермент, вони автоматично ставали їхніми підданими за яких потрібно було нести відповідальність. Що додавало безліч зайвих проблем. 

Вона відклала лист убік, втомлено відкинулася на крісло і натиснула на кнопку вбудовану у стіл. Після цього перед нею з'явилася склянка з напоєм, який вона одразу випила. 

–  Що там, Ківендо, –  запитав її чоловік Нігреко.

Це був чоловік близько сорока років. Хоча чи було йому стільки насправді сказати важко, адже свій він зупинив ще в тридцять пять. Зовнішність мав ту, яка зазвичай буває у мешканців королівства Мадагаскар, адже саме звідти й був родом. Одружилися вони лише за давньою домовленістю двох держав. 

–  Вони їх втратили, – глухо відказала вона враз, нервово простукотівши пальцями, – повірити не можу, – важко зітхнула вона, уперше за цей час, спрямувавши погляд на нього. 

Вона не шукала підтримки, адже на Аві жінки мали більшу роль, аніж чоловіки. Тож важливішою у таких справах вважала себе. 

–  І чому вони обрані? Це додає нам зайвих проблем, –  невдоволено протягнув він, – це й на міжнародний скандал потягне, якщо щось піде не так. – А тут ще є другий лист, –  додав задумливо, побачивши, що один конверт, який залишився нерозкритим. 

Відкривши його він вийняв сам лист і декілька митей вчитувався у текст. Спочатку навіть не повірив у написане. Відклав, а тоді повернувся ще раз. 

– Ківендо, ти бачиш те саме, що й я? – він простягнув його дружині і та взявши його в руки повторила його дії. 

Декілька миттєвостей панувала мовчанка, після чого королева нарешті відповіла з деякою чи то скептичністю, чи то повагою. Усе ж зрозуміти справжні думки його дружини завжди було складно. 

– Вона хоче отримати шпигунів з Мадагаскару. 

Погляд її все ж показував розгубленість, а отже, час йому допомогти у прийнятті рішення. 

Схилившись ближче до неї він тихо прошепотів. 

– Це стало б для нас хорошою можливістю, адже так матимемо там своїх людей, – м'яко підштовхнув її до правильного рішення. 

Ківенда задумливо клацнула пальцями, а тоді торкнулася пальцями губ.

– Гадаєш? – перепитала вона, а тоді дістала з шухляди свій телефон, – думаю варто звязатися з Елевондою. 

Вона вміла дивувати несподіваними рішеннями, які для нього ніколи не мали логіки. От наприклад, чому вона так вперто хоче навішати усі можливі завдання на це дівча. Та ще й планує зробити її головною чарівницею лише у якихось 22 роки, що зробить її заручницею статусу на все подальше життя, а у чарівників воно довге. 

А зараз їй лише 18. 

– Це безглуздо. Я ще розумію написати Метрії, як тій хто править на території суміжній з Мадагаскаром. Чи самим відписати, – спробував звернутися до здорового глузду дружини, та де там вона вже швидко друкувала повідомлення на панелі і не звертала уваги на його слова. 

Нігреко швидко оцінив ситуацію і зрозумів, що єдиним виходом є не дозволити їй надіслати повідомлення. 

Він натиснув на панель пожежної сигналізації, яка знаходилася з його боку столу. 

– Я знаю що роблю, – сказала Ківенда, і він помітно здригнувся як і від її чужорідного тону, так і від того, що його план розкусили. 

Інколи він не впізнавав її, наче перед ним раптом опинялася зовсім інша людина. Не та на якій він одружувався і до якої таки мав почуття поваги і довіри. Власне той максимум, який дозволялося відчувати монархам. Адже кохання для них лише ще одна слабкість, яка може стати фатальною. 

Елевонда прийшла швидко, наче лише чекала наказу і це засмучувало. Вона була у чорній формі для тренувань і навіть шпагу забула залишити. Темно русяве волосся нашвидкоруч зібране у зачіску, а її ручна змія Еві, як завжди, обвивала плечі дівчини. 

Дивилася прямо навіть не опускаючи погляд, не те щоб вклонитися. Її витримка була такою, що з легкістю могла б стати однією з кандидаток в принцеси, якби у них не народилася власна дитина. 

–  Вітання, Ваші Величності. Хаседо Елевонда Аві, на ваше прохання прибула, –  відрапортувала вона з незмінною легкою усмішкою.

– Чудово, сідай, будь ласка, –  запропонувала королева доброзичливо, і вже хотіла натиснути на панелі, щоб він з'явився... 

– Дякую, але мені й стояти не складно, – знітилася вона, перевівши свій погляд кудись на стіну позаду них, так, що здавалося, наче вона дивиться крізь них. – Чи можу я взнати причину чому я тут? – швидко перевела тему до важливішого. 

– Звичайно, –  легко всміхнулася вона. 

Королева Ківенда підійняла на неї погляд, який лише на мить, сповнився задоволеності. Ця дівчина чудово підійде аби стати тією, хто виконуватиме її завдання, а ще зможе легко протистояти там, кому вона накаже. 

( А я думала, що у них взаємодовіра, а воно он як виявилося, хоча я не здивована дивлячись на які завдання будуть посилати Елевонду)

– Я б хотіла тебе дещо запитати? –  почала королева обережно, наче боялася злякати її. 

Елевонда ж відступила крок назад, залишаючи підвищення на якому стояла позаду, наче вже наперед дізналася про загрозу.

Королева відчула досаду та ніяк цього не показала. Невже її змія уже попередила свою хазяйку, зібравши інформацію через відбиток магічної енергії. Або…уже давно прочитала її думки. 

Була у Елевонди одна здібність, яка лякала своєю маштабністю – які стіни не зведеш, вона пройде крізь усі шари і дістанеться навіть того про що сама людина могла не здогадуватися. Усе найпотаємніше для неї буде як на долоні, а усе через здатність Повелительки змій і бездоганного читання аур.