Розділ 3. 2. Знайти сенс

Емілія Айлез 

Прокидаюся раніше ніж завжди і перше що бачу це відсутність Хальді, і як так, що мій чоловік пішов раніше за мене. Неохоче покидаю ліжко, нятягую тонкий халат з наноматеріалів і збираюся вирушити на його пошуки. 

На щастя, далеко йти не потрібно. 

– Дістали, – чую його буркотіння з балкону. – У мій законний вихідний не дають насолодитися сном. То Лоранд, то Роуз, наче нам є велика справа до...

Далі я не слухаю, а прочиняю двері і поспішаю пройти до нього. Підкрадаюся тихо, щоб він не почув. 

– Що сталося, мій дорогий чоловіче, нам лист прийшов? – запитую замість вітання. 

– Ти прокинулася, Мі, – його голос турботливий, хоч я знаю, що не він хвилюється не за мій сон, – це не варте твоєї уваги, – підтверджує він мої здогадки. 

Та й я вже ппрочитала лист через його плече, раніше. І коли вже Хальді перестане забувати, що я не теплична квітка, яку потрібно любити і оберігати. Хоча я завжди можу втекти, якщо він забуде від кого залежить це місто. 

– І ти сказав, що Анджеліка і Аделі це не важливе, – роздратовано прошипіла до нього. – Як ти взагалі можеш так казати, – я продовжувала обурюватися, але він змусив мене замовкнути, поцілувавши. 

– Ти занадто нахабний, – вирвалася з його міцних обіймів. – Ми прийдемо і ти не відмовишся, – сказала без апеляційним тоном.  

– Це кінець, – приречено видихнув він, знаючи, що не зможе мені відмовити.  

– Ну це ж не сьогодні у нас є ще достатньо часу для себе, – посміхнулася. 

Він притягнув мене назад в свої обійми. Ранок настав в місті. 

Хальденс Аміген

– Ти ж знаєш, що відповіді не буде, для тебе, принаймні. Роуз і так знає, що я прийду. 

Вона невдоволено дивилася на птаха, який потурбував її спокій. Хель завжди дратувало, коли хтось вривався у її простір, адже більше за все хотілося бути на самоті. 

Скинула взуття і відчула насолоду від прохоли, яка враз огорнула її. 

– Прийдеш? – проклекотів сокіл. 

– Звичайно, тому лети, будь ласка, – майже наказала вона, хоч і відчувала вину, що йому знадобилося летіти до неї без потреби. 

У неї чудово виходило ігнорувати Лоранда всі роки крім зустрічей на яких він був, а вона не могла відмовитися. Вона просто знала, що це найкраще для неї, це те що допоможе їй залишитися самотньою. Для Хель не потрібен хтось, а її друзі вперто вигадували неіснуючі історії чим її вельми виводили з себе. Останньою краплею став дивний лист Мельгії. 

"І довго це буде тривати, якщо тобі не потрібен мій чоловік, то не веди себе так, наче ти закохана, якщо ж навпаки, може вже зробиш щось" 

Згадалися її слова і вона різко зупинила сокола який вже хотів відлетіти. 

– Зачекай у мене є відповідь для нього, – вона прив'язала листок і відправила його. 

З цим всім вже потрібно було давно закінчити і зараз вона була справді вдячна Мельгії, що підштовхнула її до правильного рішення. 

 Королівство Енстрагральт. 

Венельс Монріде

– Та щоб його? – захотілося вернути в ті прерасні часи, коли я була Магнолією і у мене не було жодних складних проблем. 

А вся моя роль заключалася у тому, щоб бути мудрою, доброю і пречудовою. 

– Нельсі? – здивовано глянув на неї чоловік. 

– Ти ж знаєш, що Анджеліка і Аделі пішли до Посухи, ось тільки тепер Роуз вирішила зібрати нараду, – обурено сказала вона, – через цілий місяць.  

Сама Венельс говорила їй про це вже давно, але ж ми все знаємо краще. Швидко відписала відповідь про те, що буде на місці. 

Хоча, якщо на те пішло, якби не я дівчата і зовсім не стали обраними і мали б можливість прожити життя, яке хотіли. Тож, можна сказати коренем їхнього зла являюся я. А на Роуз просто хочеться скинути провину. 

Наступним був лист від Лоранда Абсента у якому повідомлялися новини про них, цей лист заставив мене посміхнутися. З ними все добре, потрібно написати про це іншим. Але з листами це буде занадто довго, тому вона переслала цю інформацію в магічну засекречену групу.

Дарксленд

Лоренс Кліедо

Коли лист прийшов я у цей час саме розмовляла з Вільгельтою. Ми обговорювали справи і спочатку навіть не почули стукіт. Потім я швидко відкрила і впустила наїжаченого сокола. Здається у нас йому було за холодно. 

–  Як я й думала, –  посміхнулася Вел холодно, коли прочитала лист і додала скептично, – іншого я від неї й не очікувала. 

До Роуз всі ставилися скептично, визначиним у ній була лише врода, тут нічого не скажеш вона була невимовно гарною. Хоча все ж вона старалася робити все для своєї країни, що могло викликати повагу. 

–  Звичайно, що ми підемо. Давно потрібно визначити наші подальші дії, –  продовжила вона. 

Колись я не розуміла як парою мого брата і найкращого друга могла бути якась світла фея, тепер, знаючи її краще я б не могла уявити когось іншого замість неї. Вона справді була його ідеальною парою. 

Впевнена в собі з чудовою витримкою і абсолютною байдужістю до думки темних аристократок, які спочатку старалися принизити її всіма можливими способами, але вона не зважала на це і завжди знала, що сказати, щоб приниженими були вони. 

Таким чином вона стала не просто надокучливою особою, яку я була рада не бачити вічність. Вона стала моєю подругою і вірною союзницею для якої я б зробила все, так само як і вона для мене. 

–  Тоді лети і принеси їй відповідь, –   посміхнулася відправляючи лист.