Розділ 8. 1 Тепер, коли вони все знають.

Ще тоді…вона могла від самого початку зрозуміти, хто він. Та чомусь не хотіла, наче втратити це спілкування було гірше, аніж дізнатися правду. 

– Якщо подумати, – сказала вона вголос з на диво меланхолійним виразом обличчя, – я знала правду і думаю він також, просто робити вигляд здавалося кращим рішенням.

Хальді і Шефрі вели себе спокійно, лише час від часу перезиралися між собою і навіть не старалися розпитати більше, що було вельми дивно. 

– Наступна важлива зустріч відбулася аж тоді, коли Лоранд вирішив раптово одружитися з Мельгією, – почала я і цього разу одразу продовжила, – він видав себе саме тоді. Цілком і повністю, але я не хотіла у це вірити, – і чому її тон став настільки емоційним. 

Хальді оглянув кімнату і зупинив свій погляд на годиннику. 

– Сестро, хіба це не сьогодні? – змовницьки запитав він, а тоді підвівся з місця і підштовхнув її до дверей, – йди і скажи йому усе що думаєш. 

І справді це ж сьогодні…той самий день, коли вона має з ним зустрітися. 

Шефрі підбігла до неї і теж вирішила проявити ініціативу. 

– Я допоможу підібрати найкращий вигляд, тітко Хель, – вона рідко усміхалася, та зараз здавалося була щаслива з того факту. 

Невже вважає, що збиратиме її на побачення. 

Та все ж…

Уперше вона запізнилася на цілих півгодини, та його на диво не було. Шазерде Ташен, варто тепер навіть подумки називати його правильно, якого вона знала точно б прийшов, отже проблема у іншому. 

І все ж чекати не хотілося. 

– Хель, – звернувся до неї Дерек, – мені наказали провести тебе, – тихо прошепотів він. 

Отже, її таки чекають, що ж вона зволить прийти. 

Він виглядав інакше. Чи точніше правильно, так як і мав від самого початку. Вона оглянула його ще раз, наче бачила вперше. Трохи довге чорне волосся, смаглява шкіра і пронизливо золоті очі, які були у нього надзвичайно гарними. 

Одяг був чорним, та все ж більш парадним і гармонійнішим. 

– Хранителька Тіней і Герцогиня Хальвардіенту і прилеглих земель – Хальденс Аміген вітає вас, – вона мимоволі схилилася в реверансі. 

Він підвівся і підійшов до неї. 

– Правитель Західного і Східного Мадагаскару шазерде Ташен аль Флаше дель Моріттен вітає вас, – відповів він і поцілував їй руку, – а тоді додав уже звичним тоном, – якщо з офіційними вітаннями завершено чи не можемо ми поговорити. Чи дозволите мені звертатися до вас на ім'я. 

Вона сіла навпроти нього і декілька миттєвостей задумливо мовчала. Скільки всього збиралася вимовити, а зараз навіть жодної думки не було. І все ж краще прояснити усе зараз, аніж потім. 

– Залежить від вашої відповіді на мої питання, – холодно як робила це завжди, коли хтось її дратував відповіла вона. 

Він кивнув і з очікуванням подивився на неї, у його очах було щось дивне і незнайоме. 

– Ви знали, хто я і якщо так чому приховували? – запитала лише зі щирою цікавістю. 

І здається це застало його зненацька, погляд враз змінився на розгублений, хоч лише на мить та вона всигнула побачити. 

– Отже, знали, – засмучено констатувала вона, – це ж означає, що ви мене просто використали, – ображено зазначила вона і вже хотіла підвестися зі свого місця, але він зупинив її, ледь торкнувшись руки. 

– А ви, хіба не використували мене, хоч точно певен – і самі здогадувалися, хто перед вами. 

Вона обернулася так різко, що тепер стояла надто близько до нього, хоча була у неї можливість і ближче бути. Цікаво, що б сказали аристократи дізнавшись про іншу сторону їхніх стосунків. І якщо подумати він казав цілковиту правду. 

– Саме так я й робила, – зізналася вона, – це ж не значить, що якщо я Хранителька Тіней, то не маю права на, – вона на мить запнулася, відчуваючи що таки бовкнула зайвого. 

Така поведінка не гідна її статусу, тому вона додала, хоч небажала таке казати. 

– Але зараз варто усе завершити тут і зараз, адже тепер далі приховувати своє знання не вийде, – сказала вона тим своїм звичним сталевим тоном і знову спробувала піти. 

І понад усе на світі вона хотіла аби він виявився тим кого вона знала увесь цей час, адже тоді…

– Ви подобаєтеся мені герцогине Хель, – ошелешив він її тим чого вона точно не очікувала почути, – Тарі була моїм першим коханням, – продовжив він, – тож зрозуміло, що таким воно й має залишитися. Те ж що я відчуваю до вас це зовсім інше, – задумливо протягнув він. 

Вона не втрималася і обернулася. Їй ще жодного разу ніхто не казав нічого подібного тож вона була у передчутті невідомого. Завжди було цікаво як це відбувається та ніколи не думала, що сама застане щось подібне( хоча застане тут якось дивно). 

– Ви до мене? – здивованим, ледь чутним голосом перепитала вона. 

– Авжеж. Я відчуваю до вас глибоку повагу, адже ви справді дивовижно сильна жінко, герцогине Хальденс. Мені складно уявити, що така складна роль лягла на ваші плечі і ви це з гідністю пройшли. Тож я не хочу вас втратити через правду, – усміхнувся він. 

Вона важко зітхнула та все ж спробувала усміхнутися, хоч від усмішки там залишилася лише спроба. А потім усе ж не стрималася і голосно розсміялася. 

– Шазерде Ташене, – нарешті проговорила вона витерши сльози з очей, – дякую, що підняли мені настрій, – а тоді нарешті прояснила ситуацію, – ні справді дякую за те що ви сказали, та чи не можна уточнити, – це було зізнання чи ні? Бо здається ви ніколи такого не робили. 

І знову, мабуть, уперше за життя залилася дзвінким сміхом. 

Хель. Ти б могла підробляти птахою Обломінго, знаєш. 

Елевонда. Та все ще буде. 

 –  Просто з таким самим успіхом я б могла запитати у Лоранда і він сказав би теж саме, – завершила нарешті повністю заспокоївшись і додала з усмішкою, –  та я теж не хочу вас втрачати. 

Він нічого не відповів лиш наблизився до неї і взяв за руку, вона не відштовхнула лиш з цікавістю спостерігала за його наступними діями.