Зовнішній світ. Розділ 8. Коли минуле випливає назовні

Хальденс 

Без сумніву це був він. І у той момент, коли вона усвідомила, хто саме перед нею у неї мимовільно почала боліти голова. Скільки ж проблем це може принести? 

Ось тому зараз вона неспокійними кроками міряла кімнату і вперше не знала, що їй Тіні б його забрали робити. 

Повірити лишень, це був не просто перший зустрічний чоловік, а другий принц Мадагаскару – Ташен дель Моріттен. Єдине питання, якого милого він узагалі забув в “Замку Дракона” клубі, який належав її подрузі Емілії. 

– Хель…сестро, може вже поясниш, що трапилося? – звернувся до неї Хальді, як завжди вмовстившись з лінивим виглядом в кріслі приймальної чекав поки вона заспокоїться. 

Вона довго думала чи розповідати про це брату чи ні. За час коли вони дізналися правду це все ще здавалося незвичним, тож їхні стосунки не стали одразу близькими. 

Зупинившись лише на мить, вона продовжила намотувати кола кімнатою, гарячково стараючись впорядкувати думки. 

– Що трапилося з тіткою? – Шефрі хотіла у неї щось запитати, але так і застигла на місці, не розуміючи причини її поведінки. 

Ні, вона бачила, що щось не так, бо тітка зачинилася у своїй кімнаті, щойно прийшла з наради. 

– Та просто не може вирішити, що робити зі своєю любовною лінією? – обернувся до неї Хальді і це таки стало останньою краплею. 

– Немає у мене жодної любовної лінії! – вигукнула вона роздратовано обернулася до них і цим повністю себе видала. 

Елевонда. Ну вибачте, Хель. Я ненавмисно. 

Хель. 

Елевонда. Та я ж справді випадково, чесне авторське. 

Хель. Принаймні обрала б когось, хто підходить. 

Елевонда. Чекайте, то ви ображаєтеся на мене, що не зможете бути з Ташеном. Мені влаштувати переворот? 

Хель. І як ти це провернеш? 

Елевонда. Для авторів усе можливо, але тут трішки складно, але нічого розберемося. 

– А з цього моменту в подробицях, будь ласка, – сказала Шефрі і теж сіла в крісло, чекаючи на продовження.

Хель лише важко зітхнула і нарешті заспокоївшись почала розповідати. Гірше, усе одно не стане. 

– Ми зустрілися ще тоді, коли вас з Шелбі батько мав одружитися з вашою мамою, – сказала вона тихо і з деякою виною в голосі, – і саме тоді так співпало, що Алітарія обрала його брата, – насправді ці спогади уже майже нічого не викликали. 

– То вони не такі й молоді як я думав, це ж було біля тридцяти років тому, – дещо здивовано сказав Хальді, – але ж було щось ще. 

– Так ми пообіцяли зустрічатися кожні десять років, – усміхнулася вона. 

Це може здатися багато, та для чарівників це зовсім мало. 

Вона склала руки на коліна і задумливо подивилася у вікно, поринаючи у спогади. 

“Хель не очікувала, що побачить його ще бодай раз, але він дотримав тієї обіцянки, яка здавалася їй майже жартом. 

Вони не називали імен і не вказували, хто і звідки. Це можна було здогадатися самостійно. 

Хель як завжди сиділа на своєму улюбленому місці, яке було дещо віддалене від інших, але так, щоб бачити можна було всіх. 

Не думала, що зустріч відбудеться, але він запізнився лише на десять хвилин. 

Підняла руку в привітальному жесті і він опустився навпроти неї. 

Його вигляд як завжди був бездоганним навіть у звичайному одязі, а поведінка завжди була такою як може бути лише у аристократів. І як би не хотіти та це неможливо приховати. 

Тейм підлетів і простягнув їм замовлення. 

– Вам же як завжди? – запитав цей милий дракончик, який не бешкетував хіба лише перед друзями Емілії. 

– Авжеж, – сказав тоді ще незнайомець. 

– Я вчасно, леді? – запитав він вже звертаючись до неї. 

Вона ледь всміхнулася повільно смакуючи коктейль, усе ж Дерек вмів робити їх просто божественними. Як чудово, що Емі забрала його з собою. Чи точніше в майбутньому, бо саме туди вона й переходила. 

– Я незаміжня, тож називати мене леді якось дивно, – відповіла вона. 

– Он як, у моїй країні до вас би зверталися есзарі. 

Вона напружила мозок і пригадала, що таке є в Мадагаскарі, якщо так…

– І дозвольте поцікавитися як так сталося? – у його тоні було щире здивування. 

Цікаво чому…вона не вважала, що має гарну зовнішність, та й більше того зараз її дещо приховала. А ще й на додачу вона Хранителька Тіней. 

– Я безплідна, – сказала вона ту правду, яка здалася їй найпростішою з цього всього і на відміну від багатьох жінок, які дізнавшись про це проклинали б Всесвіт, вона лише відчувала спокій, – кому потрібна дружина, яка не може дати спадкоємця, – констатувала факт вона. 

Чоловік задумливо поглянув на неї своїми карими дещо золотистими очима, мабуть, дивуючись її щирості. Та насправді це був лише спосіб приховати вагомішу істину. 

– Ви так просто про це говорите. Це варте поваги, – сказав він, мабуть, не знаючи як реагувати, а тоді додав, підбираючи слова, – думаю, якби хтось насправді вас покохав йому було б байдуже на це. 

Гарні слова. Надто хороші для такої жахливої людини як вона, адже вона ніколи не заслуговувала на таке почуття. 

– Мені байдуже, – відповіла вона щиро, – у мене є племінниці для яких я готова на все, – і продовжила вирішивши перевести тему, – а ви як, оговталися після її зради? – запитала зі щирою цікавістю і хвилюванням. 

Він деякий час мовчав, мабуть, згадка колишньої нареченої досі була йому неприємною. Подякував Тейму, коли той вже вдруге приніс доставив їм замовлення, а тоді відвів погляд від неї і сказав тихо, наче не хотів, щоб вона дізналася правду. 

– Я просто втік. Як то кажуть повністю занурився у роботу аби не згадувати, не думати і не бачити їх обох. Це просто нестерпно знаєте! – сказав він трохи більш голосно і опустив погляд.