Розділ 6. Омана.

Алітарія 

Елевонда. Неочікувала побачити розділ від цієї героїні так швидко. 

Кімната, яку мені виділили була розкішною і якраз такою, яка мені підходить. 

Але найбільше здивувало, що усе було в моїх улюблених відтінках жовтого і червоного. Це змушувало мене сподіватися. 

Елевонда. Ледь не написала сповідатися. Хоча у неї гріхів достатньо. 

І тривожитися водночас. Можливо це якийсь знак від мельгіє, адже хто, ще міг сказати яку кімнату готувати. 

Або це просто співпадіння. 

Я оглянула її, шукаючи зачіпки. Ліжко велике і низьке, на якому чотири подушки з геометричними візерунками. Поруч висока відкрита шафа, яка майже зливається зі стінами. 

Навпроти столик з прикрасами дзеркалом і шухлядами. Картини, килими і навіть розташування дверей. 

Яким чином усе це було наче копія моєї кімнати в дитинстві. Ту у якій Мельгі ночувала більше, аніж в своїй. 

Це був болючий удар, сестро, надзвичайно. Та його нічим не порівняти з тим, що завдала тобі я. 

Я заплющила і розплющила очі стараючись абстрагуватися від цього. Відвернулася до вікна. 

– Чого бажаєте, моя леді? – перервав мої роздуми голос служниці. 

Я обернулася до неї і мабуть, у моєму погляді пробігла щось таке, що змусило її схилити голову. Вона мала непримітну зовнішність, таку яку бачила у безлічі інших служниць. 

– Я не кусаюся, – тихо сказала. – Приготуй ванну для мене. 

– Так, леді, – швидко відповіла вона і побігла виконувати доручення. 

Приємна дівчинка, мені такі подобаються, хитро посміхнулася. Потрібно буде спробувати перетягнути її на свій бік, думаю вона буде корисною у тому, щоб дізнаватися важливе. 

Прийнявши ванну вона почала робити зачіску. Моє волосся зараз було довге і густе і з ним завжди було складно впоратися. 

– Як тебе звати? – звернулася до неї. 

– Аїша, леді. 

– Що ж буду знати, – тихо відповіла. 

Вона мовчки розчісувала і вкладала локони. Перед тим я пояснила як мені подобається. На диво вона виявилася напрочуд вправною і я залишалася задоволеною і навіть не відчувала дискомфорт. Вдома служниці часто чи то випадково чи то навмисно розчбили це так аби постійно шарпати волосся. 

– Чи потрібно вам ще щось?  – запитала вона, завершивши і зробивши крок убік. 

– Ні, але коли королева Леандра має покликати нас? – поцікавилася підіймаючись зі свого місця. 

– Зустріч запланована на 14.30, моя леді, – відрапортувала вона. 

– Перестань називати мене постійно леді, дратує, – звернулася до неї. 

– Ох вибачте, я просто зовсім не знаю як у вас прийнято? – заметушилася вона. 

Я задумалася. У нас на Мадагаскарі було скільки різних звертань для кожного випадку, що запам'ятати їх всі було просто неможливо. 

Місце ж яке я забрала у Мельгії так і не стало моїм по справжньому, коронації так і не відбулося. Просто дружина першого принца, яку зможуть замінити будь коли. Правителька з радістю приймала мене, коли я не вимагала більше, та після того дня усе змінилося. 

Я зробила помилку, яка коштувала мені всього. А Мельгія здається усе одно виграла. 

– Потрібно все виправити, – я й не зрозуміла як сказала це вголос. 

Тільки виправляти щось давно вже пізно, тому тепер у мене була ще одна ціль, яка здавалася захмарною і далекою як Ташен і Мельгія для мене зараз, але я постараюся. 

– Шазерде, можеш звертатися до мене так, – нарешті сказала я, звертаючись до Аїші. 

– Але хіба ви не крон принцеса, – здивувалася дівчина. 

– Не думаю, більш ніж впевнена, що заручені будуть розірвані найближчим часом, – сказала так просто, наче це нічого не значило. 

Ранкові справи були завершені і я попросила сніданок, який як не дивно, але отруйним не був, хоча за життя в Мадагаскарі  біля правителів ви автоматично стаєте невразливими до них. 

Нарешті настав той час коли можна було йти до Леандри.

Я підібрала найкраще вбрання, для цієї зустрічі і направилася вслід за Аїшою, яка впевнено вела мене цими коридорами лабіринтами.