Замок пустелі Розділ 5. Пошук інформації

Анджеліка Ланден

Я подивилася на календар і зрозуміла, що з того дня як ми пішли до Леандри пройшов місяць. Більшість часу ми витратили на шлях до неї, а останній тиждень сиділи, відпочивали і старалися вести себе так наче нас тут і немає. 

Але сьогодні я вирішила дослідити бібліотеку, бо саме це місце для найкращого пошуку важливої інформації, яку легко можна замаскувати під якусь легку і звичайну книгу, або навіть дитячі казки. 

– Легенди, нам потрібні легенди, – вигукнула Аделі, вловивши мої думки. 

– Ну точно, – підтримала її я. 

Ми почали переглядати стелажі у пошуках потрібної книги, але такої тут і близько не було, хоча не дивно, що вона б сховала її від нас, Леандра хоче щоб ми просто сиділи тут і в цьому чудовому замку забули про все. Це було логічно і я добре знала про її план.

– А якщо викликати видіння, бо звичайна пошукова магія тут не діє? – запитала Аделі виходячи з–за стелажа. 

Я задумалася. Не впевнена, що вийде, але це може бути хорошою ідеєю. Сконцентрувалася і попросила знайти книгу, де ми зможемо прочитати про історію Емеленду. 

Я здивувалася, коли перед очима почала розгортатися ціла трагедія. Перед тим як втратити зв'язок з реальністю я взяла Аделі за руку, щоб вона теж могла побачити це видіння. 

"Це було так давно, коли ще реальність лише зароджувалася існувала прекрасна країна Емельленд, вона була неймовірно прекрасна і багата, – почав невідомий голос. 

Я побачила прекрасні сади, будівлі з білого мармуру, гарні вулички і усміхнених людей. Це було справді чудове місце, на мить захотілося по– справжньому опинитися там, але це було лише видіння. 

– Так, я теж любила свою країну, а тепер від неї нічого не залишилося. У цьому моя вина, – то це Леандра говорить, але як. – В той день, коли я стала королевою, все було знищено тим, що моя магія вирвалася з під контролю. Якби мене вбили раніше, всі залишилися б живі, от тільки найгірше, що я безсмертна.

Вона бачила як корона опускається на голову молодої гарної дівчини, а потім повітря наповнюється сухістю і все починає сохнути, а люди помирати від сильного сонячного удару. Ніхто не вижив, ніщо не змогло, я бачила як країна зруйнувалася. Дівчина опускається на коліна корона падає на землю і стає засипаною піском. Її вигляд змінюється і вона зникає." 

Видінння закінчується і  я з подивом переглядаюся з задуманою Аделі. 

– Як ми маємо врятувати її країну? – перепитала я, з нерозумінням, – єдиний варіант який спадає мені на думку це повернутися в часі і знищити її в минулому чи якось запечатати її смертоносну силу. 

Хоча це було можливо лише теоретично, адже ніхто не знаю чи таке провернути узагалі під силу. А ще це була так давно, що ми лише заблукаємо у часі так нічого й не досягнувши. 

– Або просто не дати їй стати королевою? – Аделі виглядала напруженою. 

– Делі? – занепокоєно подивилася на неї. 

– Вона говорила, що тільки я можу врятувати все, але повинна сплатити ціну, і думаю що це моє життя, – раптом сказала вона і здається сама змирилася зі своєю долею. 

Аделі завжди була такою. Вона боротиметься до кінця в моменті, та якщо вважатиме, що майбутнє вирішено – просто прийме його.   

Я подивилася на неї нажахано і міцно обійняла, наче вона зникне як тільки відпущу. 

– Ми знайдемо інший вихід. Обіцяю, Аделі, інакше не були б ми найкращим тандемом. Ми зі всім справимося, – гаряче запевнила її, чи то насправді себе 

Вона лише засмучено мовчала, наче приймаючи невідворотність подій. Але я вірила, що вихід можна знайти, я вірила що не втрачу її і я була готова на все, щоб моя подруга не зазнала такої долі. 

"Справді на все? – почула голос Посухи в своїй голові, – тоді я чекаю тебе в своєму кабінеті через годину" 

Я відчувала, що стою на межі правильного, але як тільки ступлю крок моє життя зміниться в гіршу сторону у будь–якому випадку я не збиралася укладати сумнівні угоди з нею.