Розділ 4. Початок дій

Роуз Декабріз

Вона не очікувала, що усі відгукнуться аж настільки швидко. Ось чому останні дні були напруженими і хаотичними. 

Залу для нарад у яку вона зараз йшла швидко привели до ладу і приготували до відвідин важливих гостей. Склянки з водою, питання порядку денного виведені каліграфічним почерком на папері і авжеж вази з квітами. 

Вона велично пройшла всередину і навіть не звернувши уваги на холодні погляди присутніх зайняла своє місце на чолі столу. 

Усе одно знає про, що ті думають. 

“Не гідна правителька, якщо відпустила дітей в пустелю Тондо” 

“Та, хто не змогла протистояти впливу і наразила свою країну на небезпеку” 

А можливо хтось згадав ще й те, що вона не мала квіткового імені, а отже й права бути королевою. 

Та на це все їй байдуже. Принаймні, вона хотіла щиро себе в цьому запевнити. 

– Вітання всім! – сказала вона голосно, щосили приховуючи тремтіння в тоні, – Сьогодні я зібрала вас усіх тут аби обговорити наші подальші дії і те як ми можемо допомогти Анджеліці і Аделарді, – вона відповіла коротше, аніж планувала, просто не вважаючи за потрібне затягувати. 

– І що ж ти пропонуєш? – скептично запитала Вільгельта. 

Вона не встигнула відповісти, бо саме у цю мить двері відчинилися і зайшли  Фрезія двоє молодих чоловіків і дівчина. 

– Алітарія аль Сафрачче, Альмір аль Флаше, Ташен аль Флаше, – представила вона їх, тим тоном яким зазвичай оголошує церемонімейстер. 

Вони вклонилися за своїм звичаєм. Усі ледь кивнули у відповідь. 

Найкращі шпигуни короля Даміна аль Флаше дель Моріттен прибули. Тільки, хто б міг подумати, що він надішле когось настільки впливових, як його синів і невістку. Лишенько, уже б краще нікого не було. 

Хоча…від її очей не сховалися дивні дещо ніякові погляди між Хель і Ташеном. Наче вони вже знайомі, але відколи? 

– Мельгія аль Конор, – здивовано вигукнула Алітарія, коли побачила її серед присутніх. – Сестро це справді ти? Жива і ціла? У тебе вийшло втекти, так? – засипала вона її питаннями. 

Та цікаво…вона одна вловила у цих словах награність? Не впевнена чи справді вона обманює, та правду дізнатися точно хоче не з хвилювання. 

Та й відколи це в Мельгії є сестра. Подивилася на Лоранда, та він був не менш здивованим. На його обличчі й зовсім відбилося розчарування. 

Мельгія ж тим часом підвелася зі свого місця і граційно направилася до неї. 

– Рада вітати дорога сестро, твоїми молитвами думаю мені пощастило, але тепер моє ім'я Мельгія Абсент, – останнє вона сказала з гордістю, а крижаний тон підтвердив здогадки. 

– Я щаслива за тебе, – та ж навпаки засяяла. 

Всі тактовно промовчали не втручаючись у їхні справи. 

– То ти все ж дослужилася до цього звання, – раптом запитала вона, оглянувши її дороге вбрання, – Цікаво за які ж заслуги Дамін тобі його дав? – завершила тоном сповненим отрути. 

А от це вже було дивно, вона назвала правителя на ім'я. Переглянулася з Ківендою, але та заперечно похитала головою теж не відаючи як вони пов'язані. Невже Мельгія з Мадагаскару. Якщо подумати і звати її на той же манер. 

– Це лише ти можеш добиватися своїх цілей лише найжалюгіднішим способом, – прошипіла Алітарія, більше не прикидаючись хорошою, – моя мила сестро, – додала тихо, майже не чутно. 

– Справді? – перепитала вона змірявши її презирливим моглядом.  

– Досить, – холодно зупинив їх Альмір. – Не забувайте де ви знаходитеся. Це не місце, щоб згадувати старі образи. Скільки років пройшло, – відказав він з обуренням.  

– Та й хіба тебе не влаштовує твоє теперішнє становище Мель – сато? – поцікавився Ташен, відвівши погляд від Хель. 

Здається, саме вона й повністю вибила його з рівноваги. Невже між ними були якісь стосунки. Повірити не можу це ж у нашої Хель…але ж вона вічно в замку скніє. 

– Так ти правий, Таше – като, – відповіла вона тихо і увесь запал Мельгії враз зник. 

Вони перглянулися з розумінням і сіли на відведені їм місця. 

– Що ж якщо ви закінчили своє обговорення… – продовжила королева Роуз, не подаючи вигляду, що щось не так, – тоді давайте обговоримо подальшу співпрацю. 

“Мельгія, – телепатично покликала. – Чи можна довіряти цим людям?” 

“В плані шпигунства вони справді ідеальні, і я знаю що вони не зрадять вас, тому що наказ правителя для них закон, – почала вона впевнено, а потім продовжила зі смутком і давньою образою, – але насправді вони не дуже хороші люди”

“Чи точно вони не перейдуть на її бік і чи зможеш проконтролювати їх? – запитала найважливіше” 

“В жодному випадку, – обурено заперечила вона і додала, – і так зможу”

“Тоді я розраховую на тебе, – відповіла з  

“Чому ж ви довіряєте мені наближеній до неї? – поцікавилася вона з нерозумінням, адже усі знали її як людину Посухи і навіть не здогадувалися, якою була правда.”  

“Тому що я добре знаю, що насправді ти вірна нам, – з теплотою і визнанням відповіла і перервала телепатичний зв'язок. 

В реальності це зайняло лише мить і ніхто цього не помітив. 

– Так, звичайно, Ваша Величносте, – ввічливо зазначив Альмір, – нагадайте ще раз про наше завдання, будь ласка? 

– Ви маєте слідкувати за благополуччям обраних Анджеліки і Аделарди і звітувати про їхній стан, – зазначила і вічдула себе трохи зле від того, що це звучало, наче вони важливі їй лиш через те, що обрані, – а також і за самою Леандрою, – додала після короткої паузи. 

Взяла склянку води і зробила ковток. 

– Зрозуміло, – кивнув Ташен. 

Вона вже почала потроху розуміти їхні ролі, хоча чому з ними Алітарія досі залишалося загадкою. Ця дівчина складала враження вельми неприємної особи і здавалося, наче у неї немає жодних хороших талантів. Хіба зможе позмагатися в лицемірстві. 

– Чудово. З цим вирішено, – полегшено зітхнула і згадала про ще одну незавершену справу, – А тепер щодо вас, – повернулася до інших і холодно наказала, – Зауваження, пропозиції, говоріть. Ви ж так чудово все знаєте? Ви ж вважаєте, що все легко і я тут абсолютно нічого не роблю і лише прохолоджуюся? Так Вільгетьта і Лоренс Кліедо? Ківенда? Венельс? Хто ще мої дорогі? – вона виплеснула на них усе, що так довго не давало їй спокою і отруювало життя.