Розділ 1. Спокійні дні закінчилися.

The dog days are over
The dog days are done
The horses are coming
So you better run
Florence and the machine

Елевонда. Ні, цього разу розділи не будуть називатися як пісні, це просто збіг. 

Сьогодні день мав стати найщасливішим у її житті. Анджеліка Ланден святкувала заручини з принцом Бенджаміном Фенлерсом, і вважала, що її єдиною проблемою будуть заздрісники. 

Пишний прийом, який прискіпливо готували королеви Тефлія, Лілея і мама. Усе мало бути таким, що не буде до чого причепитися. 

Анджеліка Ланден

За декілька годин до заручин

Я дивлюся у дзеркало, на кращу версію себе, і не можу повірити, що це насправді. Ця дівчина зовсім не схожа на мене і це дещо засмучує. Що як колись настане день, коли від мене нічого не залишиться. 

Сукня простого фасону, але гарна, приємного молочного відтінку. Волосся зібране в елегантний пучок і скріплене невеличкими шпильками, підбори на взутті замінили високою платформою, на щастя, у наші часи мені не потрібно турбуватися про те, щоб вчитися в них ходити. 

Я маю чудовий вигляд. Тепер можна йти.  

– Ти вже така доросла, Анджелі, – витирає сльози мама. – Аж не віриться, що у тебе відбудуться заручини, – додає вона чи то з гордістю, чи то з небажанням, аби подія відбулася. 

– Мамо, що ж буде, коли я вийду заміж? – посміхнулася я. 

– Краще не питай, – обійняла вона мене. 

– Та я ж бачу, – ледь розсміялася. 

Ми знову йшли коридорами палацу Леї і це так нагадувало мій перший бал тут, саме на ньому відбулася наша перша зустріч з Бенджаміном. Приємні спогади заспокоювали і додавали впевненості. 

Я рішуче крокувала далі. Ті самі довгі прямі сходи світлого відтінку, та цього разу спуск униз плавний, ідеально відрепетируваний.

– Джелі, – він бере мою руку в свою і я роблю останній крок до нього. 

– Бен, – шепочу у відповідь, відчуваючи безмежне щастя, а разом із ним – тягар відповідальності за те, щоб не зіпсувати таку важливу подію. 

Адже в аристократів це просто ще одне поле бою, де кожна битва може легко тебе знищити. Погляди колючі як голки врізаються в нас, та я не дозволяю собі здригнутися.   

Ми заходимо до зали і щойно наші імена оголошено, назад відступити неможливо, але я добре знала на що йду. Бути нареченою кронпринца – це точно не чарівна казка, та й моя й так завершилася ще чотири роки тому. 

Тоді я була ще наївною 12-річною дівчинкою, яка раділа тому, що ми з подругою – ті самі Обрані, які рятують світи. Та дівчинка навіть не здогадувалась, яка небезпечна ця робота і які загрози на неї очікують. 

Кліпнула, і спогад розтанув у блискучому світлі люстр та розчинився в звуках музики, а моя усмішка знову сяяла. 

Знайомі радісно вітають, інші дивляться хто з заздрістю, хто поблажливо. Що ж аристократи досі не сприймали мене, адже рід Ланден – вигнанці, яких викинули з їхньої реальності, та байдуже на цих дурних, зарозумілих людей, які геть не знають життя. 

Вони такі безтурботні, наче війни не було, наче темні часи були просто примарним спогадом, наче те, що вона шанована обрана для них лише порожні слова. Та мені байдуже, я не збиралася їм щось доводити, якщо вони дурні, то хто їм лікар. 

Бен сильніше стиснув мою руку і телепатично сказав. 

"Все добре, Джелі, я не залишу тебе" 

"Я знаю" – відповіла з теплотою у голосі.  

Поки ми разом, мене ніщо не лякає, і заради нас я витримаю усе. Та, авжеж, наша пара мала й багатьох прихильників, і можна сказати, цілу фанбазу. 

Це була робота моїх подруг з Аві, магічного світу, у якому ми навчалися – Арфи, яку називали головною шипперкою, Елевонди, яку всі і так добре знали, Омеги, сестри Арфи, Хаеси і Веї, які можна сказати, йшли з першими двома в комплекті. 

Ці п'ятеро завжди трималися разом і працювали як ідеальна команда. Подруга, як і щоразу, має вигляд бездоганної Холодної леді, яка зараз підбадьорливо усміхається мені на знак підтримки. Мить дивлюся на її вигляд, на ній оксамитова сукня насиченого графітового відтінку, втім, це не робить її сірою на фоні інших. 

Прямуємо до своїх місць за столом і чекаємо на початок розважальної програми. Першою зі свого місця підводиться королева Тефлія і виголошує промову.

 – Сьогодні я – Королева Тефлія, хочу оголосити про заручини мого сина Бенджаміна Ефліара Фенлерса, з нашою обраною Анджелікою Ланден, – починає вона, а тоді продовжує і я як завше ніяковію від похвали, – яка разом зі своєю подругою Аделардою Фрейлез, спадкоємицею Королеви Квітів, захистили нашу країну чотири роки тому. Тепер, коли ми отримали свій спокій ми хочемо розділити з вами одну з найщасливіших митей нашого життя. Хай почнеться прийом.

Вона плескає в долоні і залою розливається тиха мелодія вальсу, ми виходимо на середину і починаємо танцювати. 

Я яскраво усміхаюся, і цього разу без жодного удавання – кожен рух сповнює мене справжньою радістю та щастям. Уперше ми зустрілися ще шість років тому і тоді я навіть здогадатися, що витівка королеви Лілеї призведе до моїх заручин з тоді ще незнайомцем.

Насправді це цілком могло б зійти за історію з Попелюшкою, та я не була бідною і нещасною.  

Про що я узагалі думаю. 

Як добре, що Бен навчений гірким досвідом репетицій вмів вести мене в танці, навіть, коли я витала десь у хмарах. 

– Бене я справді щаслива бути з тобою, навіть попри складнощі які потрібно буде пережити, – сказала я твердо і з впевненістю в голосі. 

Він тепло посміхнувся. 

– Я теж щасливий, лише сподіваюся ти не занадто будеш знущатися з тих нещасних, – він перекрутив мене і я побачила дівчат зі знатних родів, які дивилися на мого Бена закоханими очима. 

– Не для них Тефлія принца виховувала, – прошепотіла я самовпевнено.