Розділ 22 Алекс та Ліанна (частина для видалення)

— Любий мій Алексе, — звернулася до мене моя кохана, — ти куди відправив усіх наших друзів? Немає нікого, з ким би я могла поговорити. Ну, звичайно ж, окрім тебе, — промуркотіла Ліанна, тягнучись до мене за поцілунком.

— Кохана моя, я теж звик, що наші друзі постійно біля нас. Але ж ти й сама бачиш, що вони всі зайняті підготовками до експедицій в глибини нашої галактики. А Єва з Майклом нехай налагоджують своє сімейне життя, скоро вони приєднаються до нас, і ми в чотири пари рук візьмемося до діла.

— Чому в чотири? — здивовано запитала Ліанна, а потім засміялася. — Я зрозуміла! Бо наші «Космічні вовки» на деякий час залишать нас одних.

— Так, моя мила, — підтвердив я думку коханої. — Ти звернула увагу, як змінилися їхні обличчя, як тільки вони почули про майбутні експедиції? У нас на Землі є таке прислів’я: «скільки вовка не годуй, а все одно в ліс дивиться». Так і наші «космічні вовки» занудьгували в тепличних умовах.

Ліанна здивовано глянула на мене:

— Я майже нічого не знаю про наших «вовків», адже ти мені нічого про них не казав! Давай, швиденько розповідай, бо я від цікавості помру.

— Іди до мене, моя маленька, буду задовольняти твою таку «небезпечну» цікавість. Ще рік тому Андрій, Стас, Віка та Крістіна були бойовими офіцерами космічного флоту однієї з імперій. Вони дійсно були грозою космічних піратів, і не тільки піратів.

І я почав розповідати Ліанні нашу історію — історію нашого космічного митарства: як ми потрапили до космічних работорговців, як ми потрапили на космічну базу однієї з імперій. Як познайомилися з дівчатами, Вікою та Крістіною, яких теж работоргівці вивезли із Землі. Потім на нашу п’ятірку звернули увагу рекрутери військового космічного флоту імперії. Дівчат та Стаса з Андрієм відразу загітували стати пілотами, а на мене у них були інші плани.

Я розповів Ліанні про всі свої пригоди, поки я не потрапив на космічного вантажника «Старого бродягу». Розповів про перше знайомство з Соул, яка була дочкою капітана корабля. Як потім ховалися на космічному звалищі і як потрапили на космічну станцію Стенлі.

— Ну а далі, Ліанночко, ти вже знаєш усе сама, — закінчив я свою розповідь, ніжно обіймаючи свою кохану.

— Дякую тобі, Алексе, за таку чудову розповідь. Тепер я по-іншому сприйматиму наших друзів. Звичайно, окрім Єви, яку я знаю вже тисячу років, — з усмішкою закінчила розмову Ліанна. — Та й про тебе я багато чого не знала — і тебе теж я вже сприймаю по-іншому. Який тяжкий шлях тобі довелося подолати! І завдяки тобі мені та Єві вдалося через тисячу років повернутися до реального людського життя. Ти дійсно справжній Імператор. Можливо, ти ще не розумієш цього, але все своє життя, починаючи з Землі, ти йшов та й продовжуєш йти в цьому напрямку.

— Та ну, ти скажеш таке! Я був звичайним хлопцем, який мріяв отримати вищу освіту та знайти гарну роботу — ото і всі були мої мрії.

— Ні, ні, — заперечила Ліанна. — А давай поглянемо на це все з твоєї реальної дійсності. Ти можеш пояснити мені те, що ти якимось чином виявився унікальним носієм еталонного зразка Імператорської ДНК? Тобі випадково встановлюють нейромережу древніх, і ти вижив, хоча звичайну людину та мережа при розгортанні просто б убила. Але вона розгорнулася та подарувала тобі багато різних надзвичайних здібностей, завдяки яким тобі вдалося потрапити до імперії Алерія. І ще ти маєш багато інших особливостей того, що ти не зовсім звичайна людина.

— Що ти маєш на увазі? — запитав я Ліанну.

— А те, — загадково посміхнулася вона, — що наша двійня має ДНК таке ж, як і в тебе — еталонний імператорський зразок. Кея виявила там спеціальну інформаційну мітку, як ремарку, що чітко вказує на приналежність до імператорської крові. Ба більше, моя ДНК також перейняла ці властивості від твоєї. Кея здивована, адже зазвичай генетичний код так не змінюється, але факт залишається фактом.

— Ліаночко, давай відкладемо це питання. Допоможи мені сформувати завдання для наших трьох експедицій. Все-таки одна голова — це добре, а дві — ще краще.

— Згодна, коханий, — відповіла Ліанна. — Ну що — пішли до нашого так званого «центру керування імперією»?

Портал швидко переніс нас в головне приміщення імператорського палацу. Зайнявши свої місця, ми поринули у віртуальний інформаційний світ і почали вивчати свою галактику, поки що в розрізі присутніх розумних рас та космічних імперій.

— Ліаночко, я думаю, що трьома експедиціями всю галактику ми не охопимо, але ж з чогось потрібно починати.

— Так, Алексе, і на мою думку, ти мислиш вірно. Я реально вважаю, що поки що нам необхідно просто поспілкуватися з найближчими сусідами та спробувати встановити хоча б дипломатичні відносини.

— Нехай, — продовжила Ліанна, — кожна група отримає особливі повноваження від імені Імператора Алерії-Прайм: Імперські дипломатичні мандати, підтверджені Артефактом, що дають право на первинні перемовини, а також коди Галактичної Ради для роботи в масштабах нашої галактики. Я вважаю, що цього цілком достатньо для налагодження перших контактів.

Звернувшись напряму до Галактичної Ради, а точніше — до її секретаря, я розповів про свою ідею налагодження зовнішніх зв’язків у межах галактики. Поділившись цим задумом, я попросив надати мені список із десяти найближчих та наймиролюбніших імперій, з якими можна спробувати зав’язати відносини на державному рівні.

— Ліанно, кохана моя, я підозрюю, що ти непогано знаєшся на дипломатії? — запитав я. — Розкажи мені, звідки в тебе такі знання?

— Алексе, любий, ти ніколи не питав мене про це, — усміхнулася вона.

— Перепрошую, це дійсно мій недогляд, — відповів я, трохи зніяковівши від такої прямої відповіді. — Я чомусь був упевнений: якщо ти працювала з Євою в її «Науковому центрі досліджень синергетичного інтелекту Алерії», то ти — справжній науковець у цій сфері. Але тут раптом виявляється, що ти досить-таки добре розумієшся на внутрішніх міжімперських відносинах нашої галактики.