Розділ 14 - І знову Палац Династії «Ягуара»

Алекс

Із розповіді того чоловіка, який виявився досить таки високопоставленим керівником династії, я взнав, що це був Арен - керівник служби безпеки династії «Ягуар». Звичайно, я його не знав і не міг знати, а от Єва та моя Ліанна добре його знали. Арен був в складі тих чинів, яких знала вся імперія. Єва мені відразу підказала, що він чесний та відповідальний чиновник, який поважав закони своєї держави і в своїй роботі завжди ставив їх виконання на перше місце.

Керівник роду династії «Ягуара» знав про цю рису його характеру. Отже, ставлячи перед ним конкретні задачі, то завжди враховував цю його рису на свою користь. Також із-за своєї «правильності» Арен володів тільки тією інформацією про династію, яку було дозволено Головою роду.

Потім Арен розповів мені про все, що відбулося з ним, та в якому становищі разом із командою він опинився, тож я йому реально поспівчував. «І що ж мені тепер з вами робити?» — подумав я. Я вже знав, що нікого знищувати ми не будемо. Я бачив перед собою тисячі нещасних голодних людей, які вже знаходилися на межі життя та смерті. Я ще не звик самостійно приймати такі важливі рішення, тому звернувся за допомогою до свого «всемогутнього» помічника — архітектора. Я дав йому ім’я Корін, на що він з легкістю згодився. — Коріне, — звернувся я до нього, — допоможи мені прийняти правильне рішення щодо цих людей. — Алексе, я бачу, що ти вже прийняв таке рішення, розповідай, що ти придумав, а потім обговоримо це, — відповів Корін.

Така маса голодних та хворих людей для нас не представляють жодної загрози. Тому подумав, що можна поки що всіх відправити в одну із наших десяти імперських зоряних систем - Система Веларіс (Світ Джунглів), Планета: Вела. Це комфортна планета для проживання та праці в сфері виробництва продуктів харчування та для легкої промисловості. Їхній світ має величезні простори, вкриті лісами та полями. Я думаю порталом перекинути всіх на ту планету, дамо їм місяць на лікування та адаптацію, а потім всіх на примусову трудотерапію. Ні, ти не думай, що вони там стануть рабами, там досить таки гарні умови для праці та заробітку. На тій планеті вже є проблеми з ростом населення, та й взагалі додаткові руки зайвими на їхніх полях не будуть.

Отже, вони завжди раді всім, хто до них приїжджає - чи то на заробітки, чи на відпочинок. За цей час, поки вони там будуть лікуватися та працювати, ми будемо спостерігати за ними та будемо відбирати професійних військових для формування своїх збройних сил. До речі, я впевнений, що серед цих тисяч найманців знайдуться і нормальні люди, яких обдурили, запевнивши, що вони лягають у сон на п’ять років. А коли вони дізнаються, що пройшло не п’ять, а тисяча років, то я навіть не беруся прогнозувати, яка буде у них реакція на це повідомлення. Це теж необхідно буде продумати перед тим, як їм повідомити про це.

— Коріне, — звернувся я до помічника, — до речі, я маю надію на Арена, це чесний і професійний фахівець з організації служби внутрішньої безпеки Імперії. Тому спробую з ним поговорити на рахунок організації схожої служби у нашій імперії. До речі, Коріне, як там наші куратори з Галактичної Ради — підтримують такі мої плани? Корін глянув на мене, потім посміхнувся та спитав: — Бачу, що ти в курсі того, що Галактична Рада контролює всі твої кроки? — Звичайно, що в курсі, — відповів я, — а чого б це вони безкоштовно виділили для мене таку потужну та сучасну систему ШІ, як «Архітектор». В якій ти, Коріне, займаєш найголовніше місце — чи не так? — Ти правий, Алексе, і мені приємно розуміти те, що ти не вважаєш мене шпигуном. Хоча у моїй програмі закладена така функція, як регулярна передача звітів до Галактичної Ради. — Коріне, мені навпаки спокійніше, коли за мною наглядають найважливіші особи з числа керівників нашої галактики. Вони мені дали карт-бланш на перший десяток років, а потім вже будуть питати про мої успіхи та досягнення в управлінні імперією. Дякую тобі за підтримку, — і я перемкнув свою увагу до подій на острові.

П’ять портальних майданчиків досить таки швидко відправляли колони змучених найманців. — Гей, дівчатка, — звернувся я через ментальний зв’язок з Євою та Ліанною, — будь ласка, допоможіть місцевим керівникам планети Вела. Для початку відправте 30 медичних груп, які очолюють наші земляки, ті молоді дівчатка-медики, яких ми звільнили з рабства. Вони вже всі мають досить таки високі категорії медиків та очолюють мобільні медичні групи швидкого реагування. Але підкажіть  їм  нехай відразу пропустять всіх через наші швидкісні медичні сканери, які допоможуть розсортувати всіх по категоріям стану здоров’я. Також нехай витратні матеріали не шкодують, головна задача швидко всіх «поставити на ноги». Ліанно, продумай також, як виявити, в кого які є здібності — чи то до цивільної праці, чи щось інше. Також прошу створити та заповнити карту про кожну особу для нашої служби безпеки, щоб ми знали все: хто і чим дихає та про що думає. Для цього необхідно буде скласти програмку, яка опитає всі їхні нейромережі та зможе заповнити ті картки чи анкети. Ліанно, будь ласка, не дивись на мене так, я розумію, що це неправильно — зчитувати приватну інформацію. Але у нас немає іншого виходу, ми маємо тисячі, грубо сказати, головорізів. Ми нічого не знаємо про них, але всіх стригти під єдиний гребінець теж не вихід. Серед цієї маси є й нормальні люди, які від безвиході подалися в найманці. Я можу не заморочуватись і просто всіх відправити на якусь населену планету в іншій галактиці, ти як вважаєш, це буде більш гуманно? — Алексе, — відповіла Ліанна, — вибач, будь ласка, я навіть і не подумала про це, ти дійсно правий. А ще ми разом точно перевіримо, хто був правий. — От і добре, моя кохана, просто вір мені.

Як тільки останній із тих злиднів щез в порталі, я звернувся до Арена: — Пішли до мене в кают-компанію, пообідаємо та й поговоримо. Я бачив, який він голодний та зморений, але все одно для початку відправив його на півгодини до медичної капсули. Потім йому підготували відповідний цивільний одяг, і ось ми сидимо вдвох за обіднім столом. — Арене, — звернувся я до нього, — пропоную спершу просто пообідати, без розмов. А потім за чашкою кави поговоримо, — на що він швидко згодився.