Розділ 5. Нові загрози для Імперії

І почалася робота, вся моя команда зайняла свої робочі місця. Щоб активувати їх, система з кожного взяла краплю крові та за допомогою ДНК відповідно прив’язала кожне робоче місце до конкретного користувача. Не обійшла і мене ця процедура, але на значно вищому рівні: пройшов та активував три рівні захисту — відбитки пальців, ДНК та райдужна оболонка ока. Це так було закладено в цій древній системі безпеки, скоріше за все, на те була відповідна причина.

Після повної активації імперської системи управління кожен з користувачів знаходився за закритою прозорою сферою, а наше спілкування стало можливим лише через цю систему. Всі зібрання та наради записувалися системою, і потім ці наради у вигляді запису та протоколів відправлялися на збереження в довгострокові архіви.

Не було ніяких навушників чи спеціальних окулярів віртуальної реальності, вся інформація через нейронні зв’язки транслювалася прямо в мозок. Також ми в режимі віртуальної реальності могли за долі секунди переміщатись у будь-яку точку імперії, на будь-яку планету із десяти імперських сонячних систем. Також у вигляді голографічного зображення із звуковим супроводом могли виявити свою присутність у будь-якому з місць імперії.

За ту годину, яка була виділена для навчання роботи з цією системою, всі ми досконало освоїли ці нові можливості системи управління. Здавалося б, для чого такі складнощі, віртуальна реальність та інші суперможливості — сіли б за столом в кімнаті засідань і обговорюй все що завгодно. Воно-то так, але трішки не так: знаходячись в цій системі, ми вже не були окремою особистістю. Ця система створює враження єдиного організму з єдиним мозковим центром. До речі, ця система могла надати можливість всім нам, як разом, так і окремим особам, у вигляді віртуальної реальності зібратися десь на якійсь планеті та насолодитися неймовірними пейзажами.

Але все одно головним керівником в таких подорожах є імператор, він, мов той екскурсовод, веде за собою команду і в будь-яку мить може всіх повернути додому та вивантажити з віртуальної реальності. Адже ця система створена не для розваг, а для управління імперією.

— Дорогі мої друзі... Денисе, ви у мене найдорожчі та найрідніші люди, але прийшов час почати розділяти приватні та державні справи. Я маю надію, що ви найближчим часом займете в управлінні імперією найважливіші та стратегічні місця. Я покладаюся на вас і вірю, що ви мене не зрадите. Ви повинні вже знати про ті події, які сталися з нашими попередниками, і чому загинула така потужна імперія. Так-так, це була зрада, і те, що зараз відбувається (я маю на увазі спробу захопити імператорський палац) — це намагання довести до кінця ту невдалу спробу державного перевороту тисячу років тому.

Ви повинні пам’ятати віртуальну розповідь попереднього імператора про те, що досить-таки багато заможних громадян тієї, старої імперії, вжили певних запобіжних заходів. Всі свої будівлі, разом із слугами та сім’ями в стані стазису, вони перемістили в паралельний вимір. Ті заколотники також знали про план імператора щодо збереження хоча б частки імперії для її відродження у майбутньому. Але ті поганці, які намагаються атакувати мовби палац Імператора, не знали і дотепер не знають всього геніального плану останнього Імператора. Тому ми всі, звичайно що у стані віртуальної реальності і в режимі невидимості, сходимо чи злітаємо в гості до тих заколотників. Походимо, послухаємо та подивимось, що то за бандити такі та хто ними керує. Денисе та Соул, я вже відправив вам додаткову інформацію про план останнього імператора. А тепер всі спочатку направимося до Головного Храму планети Алерія-Прайм, в якому ми колись знайшли Місце Сили. Схоже, що там зараз знаходяться заколотники. Для початку ми вирушаємо на півгодини, в основному для того, щоб освоїтися з цією віртуальною реальністю, потім збираємося для обговорення отриманої інформації.

Мить — і ми вже знаходимося на площі біля Храму, Ліанна була поряд. Ми могли бачити один одного, тільки ми, але нас ніхто не міг ні бачити, ні відчувати нашу присутність. Для початку було дивне відчуття нереальності, але мені раптом прийшов на думку земний кіногерой «Супермен», я спробував політати, і в мене вийшло. Ліанна теж взяла з мене приклад, і ми разом трохи політали. Хоча в такому стані ми не могли фізично діяти на навколишнє середовище, але все одно було дуже цікаво. — Ліанночко, а тепер до справ, у тебе півгодини послухати, хто і про що говорить, до речі, у нас є можливість відеозапису. Я не знаю, як це працює, але ж це працює, і це добре.

Нічого цікавого я не почув, але був здивований зовнішнім виглядом поверхні планети. Пройшло вже більше півроку відколи почалося відновлення поверхні столичної планети, але я так жодного разу й не з’являвся тут. Кинув все на самоплив, я навіть і не знаю, які люди населяють планету, звідки вони взялися, хто і як керував планетою. Звичайно, я пам’ятаю Ксара Ворна — керівника піратського синдикату, який вважав, що планета належить йому. Але то була неправда, він тільки мав палац на глибині більше ніж 500 метрів, де ховав свої скарби та й сам ховався. Але ж все одно планета була керованою. Хтось дозволив Ксару Ворну оселитись тут. І той хтось розумів, що почало відбуватися з планетою, чому вона почала відновлюватися. І той хтось хоче зрозуміти, що буде далі з планетою.

Піднявшись трохи вище, я провів свій віртуальний політ в оглядовому режимі. Я бачив, що реально  відбулося багато змін на краще, планета  просто розквітла. Знайшов та побачив ту десятиповерхову будівлю, яка була під землею ще півроку тому, в якій ховався Ксар Ворн. Поверхня планети вирівнялась, щезли незліченні пагорби та яри, які, мов шрами, вкривали поверхню Алерія-Прайм. Мені реально стало соромно за своє таке відношення до своєї столичної планети.

Але вийшов час, і вся команда, вийшовши з віртуальної реальності, сиділа на своїх місцях з дещо ошелешеним виразом своїх  облич.