Розділ другий

Наступного дня пообіді настрій у Юни був препоганий: зранку Аліса потягла її у розважальну зону із аквапарком, а після випробовування усіх, навіть найекстремальніших водних гірок, вирішила, що тепер саме час спробувати одну із стінок скалелазіння. Як виявилося, Юна не була готова до цього і посередині підйому зірвалася, боляче вдарилася ногою, коли страхувальна система кинула її назад до стінки, та вже не стримувала свого роздратування. Тоді дівчата вирішили пообідати у спокої у найменш завантаженому закладі харчування корабля - приватному кафе у лаунж-зоні люксової палуби, куди мали доступ лише пасажири, що придбали люксові квитки.

- Як дивно, - сказала Аліса, коли їм принесли десерти та каву, - що у цьому кафе майже ніколи немає відвідувачів.

- Нічого дивного, - відповіла Юна, оглядаючи пустий зал, - на всенькому кораблі скільки - може 30 - люксових кают, і не обов’язково всі були заброньовані, ціна ж захмарана. Пасажири цієї палуби розчинилися у натовпі пасажирів та розважаються деінде. До того ж вибір страв у головному ресторані більший, а у казино можна поїсти та програти гроші одночасно. Єдиний сенс їсти тут - якщо хочеш усамітнитися.

- Маєш рацію, бо нема сенсу купувати люксовий круїз на одному з найбільших лайнерів світу, якщо хочеш самотності.

- Але тут могли б суворіше ставитися до безпеки та управління доступом, - Юна почала їсти свій тірамісу, - потрапити на цю палубу без картки гостя досить легко, відеоспостереження немає.

- Не треба знов лекцій про безпеку, - відмахнулася Аліса. - Частина того, що ти отримуєш, коли купуєш люсковий пакет, - це приватність. Хоча б на цій палубі можна відчути себе поза прицілом камер.

- Цікаво, що… - Юна перервала свою репліку, бо раптом із гуркотом відчинилися двері “тільки для персоналу”, одна з працівниць кафе вибігла з них, глянула навколо нестямними очима та стала стовбнем посеред столиків. - Що таке?

Аліса кинулася до офіціантки:

- Вам допомогти?

Дівчина виглядала настільки приголомшеною, що Юна залишила свій десерт і теж підвелася.

- Там, воно, - працівниця ошаліло озиралася, але інших офіціантів як раз не було поруч. - Там, - вона вказала пальцем у напрямку дверей, з яких щойно вибігла. - Воно!

Юна та Аліса вдвох поглянули на двері; в Алісиних очах запалав пустотливий вогник, вона кинулася бігти і зникла у зоні “тільки для персоналу” до того, як Юна змогла оговтатися, посадовити шоковану офіціантку на стілець та піти слідом.

Двері “тільки для персоналу” приховували коридор, в якому справа були подвійні двері на кухню, наліво повертав службовий прохід, котрий скоріш за все використовувався для перевезення вантажів та виходив на палубу десь за рогом, а далі у глибині коридору виднілося ще декілька дверей, одні з яких стояли прочинені. 

Дівчина про всяк випадок зиркнула у віконце кухні: молодий кухар орудував біля плити, комічно пританцьовуючи під музику, котру чув лише він в своїх бездротових навушниках. На магнітній планці над робочою зоною висіли декілька папірців, скоріш за все із замовленням на доставку у каюти, проте побачити надписи було неможливо; у мийці навпроти дверей зібралася досить велика кількість брудних тарілок. Що б не шокувало працівницю кафе, це наврядче була кухня.

- Алісо! - неголосно гукнула Юна, йдучи по коридору у напрямку відкритих дверей. - Якого біса, повернися негайно!

Ніхто не відповів. Позаду, у кафе, почулися гучні голоси - скоріш за все хтось намагався допитатися, що трапилося.

- Алісо! Де ти?

- Тут.

Юна почула голос подруги десь на межі сприйняття, а інтонація цього голосу налякала її. Вона майже влетіла у прочинені двері, певна, що саме за ними джерело хаосу. За дверима виявився холодильна кімната, температура в якій одразу нагадала дівчині, як спекотно на палубі. Вздовж стін кімнати стояли стелажі з коробками та контейнерами, в деяких лежали овочі та екзотичні фрукти, з деяких стирчали пластикові пляшки та контейнери. У глибині кімнати були ще одні двері, за якими Юна побачила силует подруги.

- От ти де, - почала Юна, ступаючи на слизьку підлогу і відчуваючи як холод морозильної кімнати почав кусати шкіру. - Нас можуть оштрафувати за порушення правил корабля, ми маємо піти.

Аліса не відповіла, так і стоячи посеред кімнати біля одного з стелажів. Тільки зараз дівчина зрозуміла, що її подруга виглядала настільки ж шокованою, як працівниця кафе, її очі зафіксвалися в одному місці, на чомусь за стелажем. Юні довелося обережно посунути Алісу, щоб зазирнути за стелаж.

За стелажем, у невеликому алькові, напівсиділа-напівлежала жінка з каюти 1709, із вкритою інеєм посинілою шкірою. Її очі були заплющені, наче вона просто заснула тут, а на лобі під шаром замерзлої крові виднілася січена рана.

Юна декілька раз повільно пропустила кисень через свої легені.

- Алісо, вийди, будь-ласка, з цієї кімнати, ти нічим не допоможеш, тільки змерзнеш.

Дуже повільно, наче просинаючись, Аліса відвернулася від тіла, кивнула до Юни, та пішла геть. Юна ж взялася швидко оглядати все навколо - скоро з’явиться служба безпеки, а тоді вже прощавай можливість дізнатися щось. 

По-перше, сама жінка.

Тепер Юна пожалкувала, що не встигла поговорити з нею при житті, але нічого не поробиш. Поза тіла відповідала положенню людини, що сіла посидіти на підлозі - або ж впала і не змогла піднятися, тому прихилилася до стіни. На пальці лівої руки виднілася примітна обручка з діамантом, котру дівчата обговорювали нещодавно.

- Цікаво, - мовила до себе Юна, присідаючи біля жінки, щоб зробити декілька швидких фото на телефон за допомогою спеціальної програми. - З рани на голові текло доволі багато крові, майже в очі, але не схоже, щоб вона намагалася витерти її.

Дівчина підвелася, відійшла назад майже до дверей морозильної кімнати, і теж зробила фотографії: на металевій стійці стелажу, що був розташований якраз навпроти дверей, виднілися темні плями, а форма стійки співвідносилася з кривавою раною. Підлога морозильної кімнати була вкрита ребристим металевим покриттям, складеним з багатьох пластин; на високих підборах, які були в мертвої жінки, можна було перечепитися або послизнутися і впасти, вдаритися головою…