Розділ перший

- Юнчику, хіба не дивно, що нас усіх запитували одне й те саме? Точно щось сталося.

Юні довелося підняти голову, в очі потрапило яскраве вранішнє сонце і дівчина пожалкувала, що дозволила витягнути себе з каюти у непристойно ранню годину:

- Дуже сподіваюся, що щось сталося. Інакше немає ніякого виправдання тому, що стюарди нас підняли о 8 ранку заради кількох запитань.

Аліса дзвінко розсміялася:

- Ти неможлива. Не кажи таке іншим людям, а то опинишся під підозрою.

- І в чому мене підозрюватимуть? - буркнула Юна, котру дратувало все навколо. Гамірливий сімейний ресторан, в якому вони снідали, гучні крики чиєїсь дитини неподалік, високий голос подруги, - все це і багато іншого нагадували, чому вона вже не ходить на нічні вечірки та намагається не пити.

- Не знаю, - Аліса по-змовницьки підморгнула. - В цьому увесь смак загадки.

- О боже, невже тобі настільки нудно? Це гігантський корабель, тут лише барів і ресторанів не злічиш. Не починай нишпорити, я тебе прошу.

- Я не нишпорю, я збираю інформацію!

- То не збирай, - Юна була близька до того, щоб благати.

- З чого почати? - Аліса проігнорувала прохання - чи не почула його. Її голос сповнився збудження, котре передвіщувало клопіт. - Вони запитували про жінку з каюти 1709, так? Ми з тобою бачили її лише один раз, у перший день, коли вони з чоловіком заселялися в каюту, пам’ятаєш?

- У третій день, вони заселялися у першому портовому місті, в яке ми заходили.

- Дійсно, це був день історії з чоловіком, котрого шукали і нібито забули у порту, а виявилося, що він повернувся на корабель.

- Так, - промовила Юна, у її голові відновилися спогади про скандал того дня. - Жінка з 1709 кричала, що компанія знущається з пасажирів, адже вона замовляла гіпоалергенну каюту, а їй надали пухові подушки.

- О! Вона ще знімала сонячні окуляри і показувала всім, які в неї червоні очі від аллергії… Чоловік намагався її заспокоїти, а вона кричала і вимагала головного стюарда. До речі, чому її шукають, хіба чоловік не знає, де його жінка?

- Хто зна, - Юні згадувалася інша сцена, менш приємна. - Але ми бачили її й пізніше.

- Дійсно? - здивувалася Аліса. - Де? Коли?

- На латинській вечірці, у четвертий вечір круїзу. Ти потягнула мене на ту вечірку, бо хотіла навчитися танцювати румбу, а вони обіцяли безкоштовний майстер-клас…

- Точно! Але там були лише інструктори-жінки, яке розчарування… Тому ми просто сиділи біля басейну, бо ти так і не захотіла танцювати.

- Ми сиділи біля басейну й пили вино, допоки тебе не запросив той італієць…

- Я не винна, що приваблива для чоловіків, - розсміялася Аліса. - Круїз - це саме те місце, де можна легко й гарно проводити час без усіляких зобов’язань. Тобі теж не завадило б спробувати.

Оскільки обговорювати амурні справи Юна не хотіла ні в якому разі, треба було продовжити тему зі зниклою жінкою:

- Гостя з каюти 1709 теж була на тій вечірці.

- Хм, - Аліса насупилася. - Я не пам’ятаю. Це було ще до італійця?

- До італійця. Скоріш за все вона багато випила, бо чіплялася до одного з барменів, запитувала, чи не хоче він провести для неї екскурсію приватними зонами корабля. Вона ще намагалася розстібнути йому зіппер…

- Згадала! - вигукнула Аліса так голосно, що гості за сусідніми столиками подивилися в її сторону. - На ній ще було шльондрувата червона міні-сукня з блискітками.

Юна не стала казати, що в Аліси в гардеробі було досить багато схожих суконь, тому що ці сукні неодноразово оплачували коктейлі для обох дівчат.

- Здається, хтось з персоналу повів її в каюту, відіспатися, а вона реготала і казала, що ось і починається приватна вечірка. Я ще подумала, яка невихована жінка, не знає своєї межі… Але це була вона. Юнчику, як ти це все згадуєш?

- Я намагаюся залишатися тверезою.

- Ха-ха, смішно, - показово образилася Аліса. - Тобі конче треба навчитися розважатися.

- Цікаво, що з нею не було чоловіка, і взагалі вона поводилася так, наче незаміжня. 

- Ти така консерваторка. Можливо, у цього подружжя вільні стосунки і чоловік не знає, де його жінка, бо сам непогано розважався?

- Мені здається, - напружила пам’ять Юна, - що в той вечір у неї вже не було весільної обручки на пальці.

- Мабуть, ти права. У неї була досить примітна обручка, великий діамант, десь чотири карати. Дуже блискучий, гарне огранювання. Я не пам’ятаю його на вечірці.

- Як ти таке помічаєш і запам’ятовуєш?

- Кожна жінка має знати, як хоча б приблизно оцінити діаманти.

Саме в такі моменти Юна згадувала, що вони з подругою - з різних світів. Дівчата познайомилися, бо працювали в компанії з розробки ігор над одним й тим самим проектом: Аліса виконувала роль молодшого аніматора, а Юна працювала над сценарієм гри. Вони потоваришували і продовжили спілкуватися навіть після того, як пішли працювати у різні проекти. Юні подобалася робота, але гроші їй також були потрібні; Аліса ж працювала аби не сидіти вдома без діла, її сім’я мала значні статки та забезпечувала дочку всім необхідним, і навіть більше. Інколи Аліса використовувала свої гроші, щоб взяти подругу з собою у подорож, як-то зараз: інакше Юна б не змогла і не стала платити за каюту класу “люкс".

- Вона або зняла обручку або загубила.

- Або обручку в неї вкрали, - знов підморгнула подрузі Аліса.

- Якщо вкрали обручку, то чому шукають жінку?

- Можливо, той, хто вкрав обручку, потім прийшов шукати інші дорогоцінності у її каюті, вона невчасно повернулася, виникла сутичка і тепер ми маємо справу з вбивством!

- У тебе така яскрава уява, Алісо. Якщо це вбивство, то де тіло?

- Ти мабуть погано виспалася, бо повільно метикуєш. Це ж корабель! Ми у відкритому океані! Кінці у воду і все. Її ніколи не знайдуть.