*

— Ну, ні! Тільки не це! — вдивляюся у лобове скло. 

За вікном вже стемніло, зима, лютий місяць. Але лютий він не просто так. У нас шалені морози, хуртовини, перемети. Як той, що зараз переді мною... 

Розглядаю його у світлі фар, прикидаю, чи зможу пробратися крізь нього. Звичайно, що не зможу, тут і гадати нічого. А чекати на те, що дорогу ось-ось розчистять, навіть не варто. Це не міжміська траса, тією я не поїхала, адже навігатор мені показував там шалені затори і ДТП. Я обрала інший шлях і навіть не припустила думки, що дорога повз села взагалі може бути не почищеною.  

Ну, що робитимемо, красуне?!  

Ти ж так хотіла потрапити на ту зустріч випускників. Майже дев’ята година вечора, навколо ні душі. Розумію, якщо почну прориватися через перемет і тут застрягну, то й ночуватиму в машині. 

Замерзну на смерть. Вмру. А знайдуть мене тоді, коли настане потепління. Розвертаю свою машину, до найближчого придорожнього готелю, я бачила його. Їхати до нього кілометрів двадцять.  

Сумно, бо я дала слово собі, що в цьому році точно приїду на зустріч. Після школи пройшло вже десять років, а я не була ні на першій річниці, ні на п’ятій, ні на десяту не потраплю. Наші усі там вже зібралися в кафе, я розраховувала, що спізнюся на кілька годин, але ж не на всю ніч. Та й лишилося мені до місця призначення кілометрів тридцять п’ять. Не так і багато у порівнянні з тими, що я проїхала.   

Вмикаю музику гучніше, адже чомусь починає мороз йти по шкірі, від того, що я сама мало не посеред поля. Хочу відправити повідомлення подругам, що я, на жаль, потрапила в таку ситуацію й дістатися місця не зможу. А робити гак іншою дорогою не має сенсу.  

Мережі немає. Повідомлення так і висить. Не вистачало лишитися тут ще й без зв’язку.  

Натискаю на педаль газу трохи більше, хочу бути скоріше до цивілізації. Бачу попереду світло, невже так швидко доїхала?  

Ні... розчаровано вдивляюся на авто по зустрічній смузі.  

Мабуть, хтось такий, як і я, ще не знає, що чекає його. Блимаю фарами кілька разів, збавляю швидкість, хочу попередити про те, що там не проїхати. Але машина навіть не думає гальмувати, лише раз перемикає фари на дальнє світло й знову вертається на ближнє.  

Ну, й не треба! Я намагалася попередити.  

Ось! Тепер я точно бачу ліхтарі від населеного пункту, знаю, що скоро буде місце, де я зупинюся й зможу заночувати. Додому прямувати точно не варіант. Якби ще з кимось... Самій страшно.  

Зупиняю автомобіль біля будівлі, світло всередині горить, автівка стоїть — значить точно, хтось там є.  

Забираю сумочку, телефон тримаю у руці, блокую машину й заходжу в приміщення. 

Тьмяне світло у великій залі, лише біля барної стійки яскравіше. Дві пари очей врізаються в мене. Чотири столики, одна людина сидить за ним з чашкою в руці. Інша, чоловік, стоїть за стійкою. Обоє років сорока п’яти приблизно. 

— Доброго вечора! — радісно промовляю я. — На вулиці так холодно, а також перемети на дорозі, змушена зупинитися у вас.  

— Доброго, — з посмішкою відповідає господар. — Проходьте, будемо вас зігрівати гарячим глінтвейном, бо їхати нікуди не варто в такий час.  

Розстібаю свою шубу, в порозі стукаю чоботами, струшуючи з підошви сніг. На моєму кучерявому, чорному волоссі, застрягли сніжинки, поки йшла цих десять метрів від машини. Хурделити починає сильніше. Боюся, щоб я так і не залишилася у цій місцевості.  

— Номери у нас не люкс, — мабуть, говорить це через мій зовнішній вигляд. — Але краще, ніж у мінус двадцять в машині.  

— Тоді давайте ваш глінтвейн і якщо є можливість, то щось перекусити.  

Поки мені готують їжу, я сідаю за столик, киваю чоловікові, що п’є щось й спостерігає за мною. 

— Ви теж не ризикнули прориватися?  

Махаю головою й пірнаю в телефон, не хочу знайомств. Ще й вираз у нього не дуже добрий, оглянув мене усю з ніг до голови. Пишу повідомлення однокласниці, щоб на мене не чекали, коротко описую ситуацію й кажу, що наступного разу обов’язково зустрінемося.  

— А хто ще є в готелі? — перепитую, коли мені приносять глінтвейн. 

— Лише ми. 

Мда, я не така відважна, якою хочу здаватися усім навколо. Але спробую не накручувати себе, зачинюся зсередини і буду просто лежати