Вступ (прочитай мене)

    Розповідь бере початок із уривку щоденника дівчини, яка буде залишатись ноунейм до останнього розділу, що я вам гарантую. Читачу залишиться лише малювати її образ та сцени з її життя навмання і без єдиної опори, але вона дасть про себе знати на останніх сторінках .

    Головний герой – Марк, чоловік, який знаходиться у віці «повний розквіт сил», у не дуже далекому минулому –  найкращий студент юридичного факультету та в теперішньому часі – власник юридичною компанії, що грає першу скрипку у всьому мегаполісі. У його команді справжні акули своєї справи, такі ж, як і він. Конкуренти йому заздрять, деякі хочуть бути на його місці. Він багатий, успішний і неймовірно красивий, що не залишає його без жіночої уваги, кожна супутниця готова йти за ним куди завгодно, коли завгодно, але чи потрібно це йому? Вони лише швидко набридають, а він їх так само швидко забуває. Дівчата не залишають ані сліду в його потаємній душі, тільки колекція їхніх усміхнених милих личок у сейфі може нагадати про добре проведений час. «Він не любив змін, як і всі люди, нічого особливого не очікував від життя, просто плив по течії, а де її не було, на своєму шляху ловив фрустраційні ями, в які легко було потрапити і, в той же час, приходилось тяжко вибиратися; іноді вибирався на берег, щоб взяти ту чи іншу вершину – і знову в плав, по нужді підхоплював русалку, плив з нею пару метрів, а через десять забував». Чоловік запевняє себе і оточуючих, що йому ніхто не потрібен, але іноді, опиняючись сам на сам, його свідомість починає торочити, що він не потрібен нікому, як і тоді, коли він був дитиною.

    Він перебирає претендентками (як би це не звучало) на його серце, але чи зупиниться він і знайде в комусь умиротворення і тишу? Скажу Вам по секрету, що він врешті-решт одружиться, але чи дає шлюб гарантійний талон на це прекрасне почуття, чи, можливо, кохання – ілюзія, що розвіється, коли чоловік бачить дружину без макіяжу, з лишньою вагою, а чоловік припиняє подобатись дружині після свіжої стрижки та шкарпеток під диваном?

    Розкриваю ще один секрет. Т-с-с-с… Головний герой обов’язково закохається, постарається знайти свою зону комфорту, але ця стежина виведе його туди, де чекатиме смерть, яку він майстерно пробуватиме переграти та перехитрити, але привиди минулого, які він сам заховав у шафі, постараються завадити йому. Кхм… В сейфі.

    Віола – його підлегла, найкраща працівниця компанії та довірене обличчя Марка. Переслідуючи свої меркантильні цілі, вона готова йти по головам, навіть якщо від цього будуть тріщати шиї, а, можливо, і люди, але яка різниця? Ще вона хоче одружити на собі боса будь-яким способом багато років. «Вона була  найкращим працівником в його компанії, багато хто хотів мати такого – розумна, обізнана, місцями хитра, неймовірно харизматична, але була і інша сторона медалі – вона була, наче набридлива комаха, яку сидячи на березі річки, ти відганяв руками, а вона лізла до тебе все більше і більше, іноді своїми апетитами вона нагадувала міль, що зі всієї твоєї колекції одягу хоче лише найдорожчу норкову шубу; іноді клопа, що так і хоче залізти в твоє ліжко; іноді настирливу самку комара, якій тільки потрібна твоя кров, щоб дати потомство; іноді майбутню вдову богомола, яка переслідує єдину ціль – використати тебе… і… клац… Де і поділась голова. Так, ця «мила» жінка так і хотіла залізти в ліжко, дати потомство, розбити в пух чиїсь статки і знищити самця своєю смертельною любов’ю».

   Сергій – брат головного героя. «Зззаїккаюсь? Ннназивай рречі ссвоїми іммменами. Ттти ззабув ппо ййякій ссстатті йя ссидів? Ббили, бболяче ббили, ччасто ппо гголові. Ззззадумайся, щщо нна ммоєму мммісці мміг ббути тти, ттак ссамо зззаїкався б, інноді б ппрокидався б мммокрим у ллліжку, ййя ннне ппрро ппіт.»

   Соня – неймовірної краси італійка, що працює служницею в Україні. «Звісно це не було межею її мрій, вона в дитинстві, як і всі дівчатка, мріяла стати принцесою, зустріти багатого принца, а не доглядати за його домом та  мити коня, але це було краще, ніж опинитися на вулиці, так і не поживши достойно, спати в картонній коробці, ховаючись від крижаного вітру зимою та від спеки влітку, харчуватись об’їдками із смердючих, гнилих баків, просити милостині у засаленому, такому брудному одязі, що вже і незрозуміло якого він колись був кольору, або ще гірше – опинитися у прокуреному борделі десь у чорта на болоті. Саме так уявляла життя після лікарняної палати.»

    Наталя Петрівна – педантична покоївка Марка, жінка літнього віку. «Наталя Петрівна щодня прокидалась о шостій (ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше), одягалась, причісувалась, умивалась, чистила зуби – це все займало не більше десяти хвилин, о шостій одинадцять вона вже спускалась по сходам і йшла готувати сніданок (страва не підлягала обговоренню, адже було чітко прописане сезонне меню, що вона придумала багато років тому назад)».

    Каміла – руденька лисичка з синіми оченятами, яка несе в собі всю суть свого імені (не буду спойлерити).