Частина 4

Вранці, коли ще будильник Каріши не встиг продзенькотіти над вухом, як це було на всіх їхніх ночівлях, Ліза заспана, крок за кроком спускалася по сходах. Вона зітхнула, коли відчула запах кави, що розповсюджувався по кухні. Проходячи повз стіл, побачила Артура, що стояв поруч з кавоваркою, уважно слідкуючи за екраном свого телефону.

-Ти вже встиг зробити собі каву, чи ще ні?-позіхнула потягнувшись.

Піднявши погляд з екрану на дівчину, хлопець посміхнуся.-Так, але я можу зробити і тобі. 

Закривши рукою обличчя, від сонця що світило в очі, а за кілька секунд розвернулись та рушивши до ванної, промовила.-Дякую, ти завжди вранці такий люб'язний?

Не дочекавшись відповіді, зачинила двері 

В ванній кімнаті швидко вмилась, омиваючи своє обличчя прохолодною водою. Я мала золотисте волосся, яке звивалося в легкі локони навколо  обличчя які, співзвучно падаючи на плечі. Голубі очі виглядали як два ясні озера, що спокійно розливалося. Обличчя у неї було симетричне, з м'якими рисами, які підкреслювали її чарівність. На губах мало були сліди кількох шрамів, а шкіра, доглянута і ніжна, легко сяяла під промінням ранкового світла.

Закінчивши свій ранковий ритуал, Ліза повертається на кухню, де Артур ще завершує готувати каву. Взявши каву з мускулистої руки, робить перший ковток, який виявляється несподівано солоним....

 -Ти, мабуть, знову сіль з цукром переплутав Артур.-посміхаюсь, бо це вже не вперше, як можна жити в будинку і плутати такі прості речі вже не одноразово.? 

Поглядаючи на нього з легкою іронією, стримуюсь щоб не сказати цього, та розпалити новий конфлікт.

Артур піднімає брову від винувачення. -Так, може, ти просто не розумієш моїх високих стандартів для кави. -він відповідає з усмішкою, але в тоні звучить злість.

-Які стандарти?-пирхнула.-Ти просто переплутав все знову. Немає сенсу прилітати сюди якусь тупу аристократичність.

Їхні слова наповнюють простір кухні, де кожен рух і вислів є відповіддю на попередній. В повітрі знову витає напружена атмосфера, і...

-В вас вже традиція з'їдатись на цій каві, чи шо?-спитала Каріша протираючи очі, та проходячи поміж нас до ванної кімнати.

-Я не винний, що твоя подруга не розуміється на каві.-з хитрою посмішкою кидає Артур, та дивиться на мене своїми чорнющими очима, спершись об барну стійку.

Вилізши на стілець поруч з стійкою, опиняюсь за кілька сантиметрів від його обличчя і шиплю:- Я не винна, що твій брат ідіот, який досі плутає сіль з цукром.

Він зі злістю і зацікавленістю подивився на неї, брови стиснулись, а вираз обличчя став стриманим і трохи нахмуреним. Його очі загострились, а карі райджуки, потемніли. - Підбирай слова, лялю.-шепнув на вухо обпікаючи гарячим подихом, і вийшов з кухні залишивши дві кружки з кавою біля Лізи.