Глава 1

Насичені води долають довгий шлях від прихованої глибоко у надрах первісних легенів родильної зали життєдайного подиху, а вириваються із заточення холодним гирлом Горині. До того скуті темними залізними резервуарами, древні бурхливі потоки з молодецькою наснагою скидають металеві кайдани, і ллються новоутвореними тріщинами, а потім розслаблено стікають грубими гірськими коренями. Вони нестримно та нещадно розмивають густо укриті дольодовиковими дубовими лісами м’які піщані кручі, поміж якими височіють в людській зріст ядуче-жовті поляни азалії понтійської. Огорнуті в пишне пелюсткове хутро, господині прибережних ґрунтових полів готово витравляють незваних гостей своїх об’ємних володінь, мотивуючись зростанням тут від часів, як світом правили позбавлені вогню дракони.

Крижаний глибинний ніж нещадно розпатрав прикопані рештки деколи незайманого велетенського хребта, та нахабно розтягає їх уздовж течії, аж до Борисфенового басейну. Вода невпинно, хоч і повільно, налягає на руків’я, та поглиблює вчинену піщаникам рану. З тим, вона нещадно вивільняє ще більше жовтих, червоних та рожевих мінералів, як і доведені до торфу рештки давно згноєних потвор. Разом зі сформованими із опадів і течій у свідчення мертвого історичного періоду одноманітними шаруваннями, під владу часу вертаються: приховані дольмени; намети з мамонтових шкір і черепів; долюдські містечка; поклади майстерної зброї та тонких інструментів із каменю та кості. Останні шрами на сьогоденному бутті. Свідчення травматичності світу, де стадна глина молилася природі та зіркам.

Згодом, до річкової забави доєдналися людиська, і з небувалою заповзятістю взялися витягати з багна повзкого мергелю мертвяцько-бліденькі брили вогняного листу, недбало виколупувати шмати помаранчевого піщаника, і нахабно відбирати у Апі скарби рожевих та червоних кварців, часто оточених багатими покладами охри, наче королівською свитою. Грабовані комори швидко заповнюються гіркими сльозами, а також прісними дощами і струмками. Їхні потоки сочаться брудом, глиною й піском, а також мішаниною із плоті усіх невдах, яким не пощастило втрапити на шлях розгніваної природи. Буремні рівчаки часто втрапляють у задушливі прибережні пастки, де швидко обертаються на прирічкові озерця і болота — найкращий сховок матері-землі, куди вона ховає всіх, чий образ прагне донести у майбутнє. На застояних водоймищах сходять пишні очерети, а поміж ними кружляє невеличкий човен.

- Врятуй мене, Боже, адже води проливаються навіть до душі моєї.

Шкіряне судно формою нагадує половинку засохлого волоського горіха, або ж перегорнуті та виїдені рештки панциру горизонтально розсіченої черепахи. Там горбиться фігура у багато прикрашеному листям, мохом та гілками конопельному плащі. Мандрівник щосили тулиться до транспорту, і безшумно загрібає хвилястий шлях коротким бронзовим топорищем. Масні води зневажені: їхнє тіло розтинає, а потім ще й спирається на утворені рани, затуплене лезо двосторонньої барди. Якщо вірити легендам, амазонки привезли її з далекого острову смерті. Разом із поклонінням все-матері Апі, її змієногій дочці, та войовничій онучці, що полюбляє змінювати стать.

- Я потонув або ж занурився у слиз безодні, і сили не стало. Я зійшов у глибини морські. Мене поглинула буря.

Човник носиться примхливими річковими завертами. Чоловік запливає до затишних укрить та урочищ, де обережно повзає над вологою землею, досліджує породи та рослини, або ж відпочиває: молиться і п’є сивуху. Під нерест риби, крики птиць та невдоволені погляди працьовитих бобрів, і зацікавлених понад спраглість зубрів, судно далі вимальовує округлі силуети, поміж декількох озер. Людина висаджується та носиться від куща до куща, і наново їх оглядає, і пливе далі. Невдовзі, він все ж пристає до оброслого мохом протистояння кількох розлогих кореневищ. Мандрівник витягає з-за пазухи невеличку книжку, у товстій шкіряній палітурці. Руки у просочених маслами обмотках старанно розривають закинуту кролячу нірку, та обережно заколисують туди сповнений символами скарб в пухкій перині з пересушеного сіна.

- Мій лемент не спинявся. Моя горлянка змарніла а очі затьмарилися, терплячим очікуванням Бога.

Мандрівник обережно чіпляє опустілу пляшку до стегна, закидає неважкий транспорт за плечі, та занурюється у густий сосновий ліс. Він крадеться і постійно озирається, аж зривається на біг, і мчить назад. Чоловік ще раз уважно вивчає околиці поглядом, нервово чухає приховані шрами на долонях, та дістає потаєний предмет з нірки. Він обережно очищає його, перечитує декілька сторінок, та вертає у затишний відділ на пузі, замаскований вагою та випуклістю прилеглого мідного панциру.

Потім, прибулець прямує до панівної жовтизни, де зриває з пишного достатку широкий пасок маслянистих квітів. Стеблини він викручує у керамічну флягу, а макуху складає в шкіряний мішечок, тоді як сором’язливо загнуті пелюстки понтійської азалії чоловік обережно зриває та бездушно перемелює у ступці. Лиш після зсипання порошку до мішечку, тривожні посіпування та оберти його голови майже зводяться нанівець, а очевидним напрямом тулуба стає найпримітнішій місцевий орієнтир — майже закинута фортеця. Звідси вже видно, як її вежі сталевими списами стирчать серед найвищих плато Овруцького кряжу.

Єдина тут зміїста стежка поросла плющем та папороттю, і нерівно шматує закинуті поселення дулібських рибалок. Громади трупів нечисленних місцевих полів теж підкорені хащами та бур’янами, та нагадують про минулу велич дуже зрідка: де не де сором’язливо розкидаються жовтуватими осередочками деколи окультурених, але знов навернутих до лона здичавілості злаків. Їх дуже легко прийняти за роз’їдені часом та повернуті лісу руїни пишного міста, яке могло б належати богам, їхнім супротивникам, або, хоча б, найбагатшим верствам деколи великої царини. Доісторичні потвори та закуті в їхні важкі хутра мисливці призупиняють взаємне полювання і супроводжують чужинця ворожими голодними поглядами. Проте, бронзове топорище — символ жерця Борисфена, і навіть найлютіший відчайдух не наважиться скривдити тут слугу отця богині Апі. До прибульця ніхто не близиться, лиш дружні тарпани намагаються з’ясувати, чого ж аромат його настільки незвичайний і рясний.