Розділ 15

Герцог, попри забиті потилицю й лопатку, скочив на ноги першим. Зараз його більше хвилював стан розчудової помічниці, з якою його життя вже дійсно стало неспокійним. Зате Велорі, якраз спокійно, сиділа під однією з шаф, з якої на неї впала пляшка з ніжно-фіолетовою рідиною, і тепер дівчина її ніжно обіймала.

Наблизившись, Тревой опустився на підлогу поруч:

– З вами все гаразд?

Велорі неспішно повернула до нього обличчя й смішно поморщилась:

– Якщо не рахувати ґулі на моїй голові, набитої цією самою пляшкою – то гаразд. Але заспокійливе не завадить. Таких нервових проклять я ще не зустрічала.

– Та і я з такими не стикався, але вже давно зрозумів, що ті, хто їх створюють, з кожним разом стають все більш винахідливими. А заспокійливе, – усміхнувшись, він забрав з її рук пляшку, – впало просто на вас. Тож, ваше бажання збулось.

– Багато ви знаєте про мої бажання! – торкнувшись маківки й поморщившись від болю, вона забрала в нього пляшку, відставила її й скомандувала: – Долоні покажіть!

Тревоя чимало повеселив її тон, але руки він витягнув вперед, задоволено відмітивши, що на них не залишилось ні цяточки:

– Вам вдалось.

– Значить, можна порадіти, що я хоча б не дарма отримала по голові. А то було б образливо, – дівчина кивнула в бік столу: – Там хоч щось вціліло?

– Дякувати, що вціліли ми, – підвівшись, він подав руку Велорі й вони повернулись до столу.

На диво, стіл стояв неушкоджений, чого не можна було сказати про артефакти – їх розкурочило всі. А від гобелена залишилась лиш купка обвугленої тканини.

– Хтось дуже постарався, – почесавши потилицю, герцог пустив у залишки гобелена закляття-шукач, котре мало б виявити присутність навіть мінімальної магії, але не знайшло навіть магічного фону. – А це вже серйозно: новий майстер проклять, котрий вирішив погратись зі мною! І хай би лише зі мною! Але він явно збирається ставити під удар всіх, хто знаходиться поруч.

Велорі з цікавістю дивилась на чоловіка:

– А у вас таке вже було?

– Не зовсім, – він відійшов до шафи з шухлядами й дістав звідти оніксову ступку та металеву паличку, якою, повернувшись до столу, поколупав обгорілі залишки. – Я ловив одного розумника, але не був його ціллю, поки не напав на слід. Після цього він спробував полювати на мене, – герцог підчепив один клапоть, кинув до ступки й випустив з руки ще одне закляття, котре оповило згорілу матерію, стискаючи її до стану кульки.

– І як? – нетерпляче очікувала продовження розповіді дівчина.

– Спробую… з цим… вийти на слід, – задумливо роздивляючись утворення, пробурмотів Тревой.

– Я про полювання, – нагадала Велорі.

– А… – герцог, якусь мить, дивився на неї, ніби зі сну виринув. – Ви про майстра проклять? Звісно, що я вполював його, – хизування в інтонаціях було ледь відчутне, але було.

– І де він тепер?

– Якщо ви думаєте, що він вирішив мені помститись – то ні! – герцог дістав з шухляди спеціальну коробочку й кинув до неї кульку. – З того світу це зробити буде важкувато: його стратили, оскільки після його проклять загинуло кілька людей. А разом з ним стратили й замовників проклять.

– В нього могли залишитись близькі, для кого він був дорогим, – не вгамовувалась дівчина.

– Маленька донька і вже немолода матір. Донька ще не встигла вирости, а матір навряд чи помолодшала, щоб займатись подібним, – герцог втупився в її очі пронизливим поглядом: – Тільки не кажіть, що ви збираєтесь шукати нового проклятійника!

Хитро примружившись, Велорі легким помахом руки струсила з плеча герцога далеко не уявний пил, котрий він зібрав собою, падаючи на підлогу після вибуху, й дуже двозначно всміхнулась:

– Ви обіцяли зробити мене своєю помічницею в департаменті розслідувань.

Герцог перехопив руку дівчини й поцілував у зап’ясток з виглядом значно двозначнішим, ніж була її посмішка:

– Помічницею, мила дьєро Мірей. А це означає, що ви будете аналізувати всі звіти моїх слідчих й доповідати саму суть, викладеного на папері. І тільки!

– Це – несправедливо! – ображено пирхнувши, висмикнула вона руку з його хватки.

– Зате безпечно, – абсолютно не перейнявся її образою Тревой і рушив до дверей: – А зараз я спробую дещо перевірити, – прочинивши їх він завмер, очікуючи, поки дівчина вийде з його дослідницької кімнати.

Підтиснувши губи, вона прокрокувала повз і вже в коридорі спробувала знов натиснути на нього:

– Ви ж не збираєтесь наодинці займатись перевіркою? Тим більше, що вже вечоріє.

Замкнувши двері, герцог наблизився до неї практично впритул і, виграючи досить спокусливим посміхом на вустах, ледь не проворкотів вкрадливо-оксамитовим голосом:

– Мені, звісно, лестить ваша турбота за мою безпеку, але краще займіться моєю колекцією. Тільки пам’ятайте про договір, за яким ви не можете використовувати її без мого дозволу.

– В договорі, – Велорі задерикувато смикнула підборіддям, – йшлось про прокляття. А на вашому другу я випробувала всього лиш чийсь сон, а не весь клубок. Тож, порушень там не було.

– Ви – небезпечна людина! – хмикнувши, герцог рушив у бік сходів. – Якби той дивовижний витвір мистецтва не спробував вас вбити – в мене теж були б підстави підозрювати вас у причетності.

– Ніколи не думала, що радітиму тому, що ледь не вбилась! – криво всміхнувшись, вона послідувала за ним. – І чим?! Якимось килимком!

– Дуже дорогим килимком, – зазначив Тревой, ніби це мало б її порадувати.

В холі, ображено закопиливши губи, Велорі демонстративно вирушила до вежі, а герцог відправився на пошуки. Та, коли вона пізно ввечері нарешті спустилась вниз, почула, як управитель сперечався з кимось на ґанку, доводячи, що в такий час Його Світлість нікого не приймають.

Наблизившись до вікна, дівчина побачила патруль міської варти на чолі з офіцером, котрий погрожував арештом ледь не всім в цьому домі, що в її плани точно не входило і, зібравши всі свої сили, вона вийшла на ґанок також, випускаючи одночасно магію впокорювання.