Розділ 13

Повернення до будинку супроводжувалось знов шокованим поглядом Кревіса, котрий знову ж таки опинився на їхньому шляху й швидко відскочив, спостерігаючи за тим, як його хазяїн, з вазочкою ягід в одній руці і дівчиною – в іншій, рушив до сходів у підвальні приміщення. Тільки біля спуску вниз озирнувся:

– Гобелен доставили?

– Так, Ваша Світлосте! – розгублено кивнув той.

– Передай Мертору, щоб розпорядився приготувати на обід паштет з чорного гриба зі спаржею, – віддавши наказ, герцог потягнув Велорі вниз.

Дівчина з цікавістю роззиралась: стіни підземного приміщення було вкрито захисними формулами. І, якщо з одного боку це був захист від сирості та плісняви, то з іншого – явно більш серйозний. Саме до дверей з посиленим захистом її і підвів герцог.

– Потримайте, – вручив він їй вазочку й зайнявся зняттям захисного закляття.

– А як сюди занесли гобелен? – з цікавістю стежила вона за процесом.

– Кревіс знає, як сюди увійти, адже я не завжди можу бути вдома, коли мені привозять подібні речі, – він зняв замок та змахнув запрошувально рукою: – Прошу!

Велорі вже занесла ногу, щоб зробити крок, як була вкотре перехоплена за стан, а над її вухом почулось хитре хихотіння:

– Як я розумію, рівень вашої довіри до мене – максимально можливий.

– Що?! – дівчина метнула в нього сердитим поглядом. – Що ви маєте на увазі?

– Це, – тицьнув він пальцем всередину, – захищене приміщення. І в ньому може бути кілька рівнів захисту. А ви рвонули, навіть не впевнившись – чи не залишилось чогось небезпечного.

– Зрозуміло! – випручавшись з його рук, демонстративно закинула до рота суницю Велорі. – Вам – не довіряти!

– Навпаки! – герцог зробив крок вперед, знов запрошуючи за собою. – Тільки мені й довіряти, але я не завжди можу бути поруч. Тому, заведіть собі звичку – перевіряти все!

Дівчина увійшла за ним. По всьому периметру приміщення було заставлено шафами. Причому, одні були з дверцятами, а інші складались з суцільних шухляд. Стіни, підлога й навіть стеля були викладені білим з кремово-сірими розводами мармуром, тому, від похмурості коридору тут не залишалось й сліду, особливо при досить яскравому освітленні магічних світильників, що загорілись – варто було зробити герцогу перший крок.

В центрі, різко контрастуючи з загальною білизно́ю, стояв чорний обсидіановий стіл, на якому лежав згорток, запакований у чорну тканину. Закинувши до рота ще пару смачнючих ягід, Велорі одразу ж рушила до нього, але герцог швидко перехопив її й потягнув до віддаленої шафи:

– Спочатку тверезіти! – він забрав з її рук вазочку, відставляючи на невеличкий столик, що трапився по дорозі. – Я ніколи не займаюсь подібними речами, якщо в моїй голові залишається хоча б крапля хмільного.

Тревой дістав з шафи невеличку пляшечку з маленькою кришталевою чаркою, яку наповнив до половини рідиною з дуже різким запахом й подав дівчині:

– Прошу! Спочатку ви.

Велорі взяла до рук чарку, принюхуючись до вмісту:

– Все, що ви пропонуєте мені випити, чи з’їсти – також перевіряти на підступ?

– Як ви вже зазначили – труїти вас причин в мене поки що немає, – розсміявшись, герцог хильнув просто з пляшечки й скривився. – Хіба що, сам смак здається отруйним.

Скривившись авансом, Велорі випила запропоноване, після чого страшенно закашлялась:

– Яка бридота! Якщо це й не отрута по суті – то дійсно отруїть смаком і смородом!

– Вас не вбило смертоносне закляття, – хихотнувши, герцог забрав посуд, сховав його та потягнув дівчину до столика з суницею: – Можете поки понасолоджуватись вашими улюбленими ягодами, а я розберусь з гобеленом.

Протверезіння дійсно настало швидко, а з ним й обурення таким несправедливим розподілом справ:

– Але ж ви взяли мене сюди займатись ним також! – обираючи між прокляттями та трояндовою суницею, Велорі однозначно обрала б прокляття, особливо, якщо воно було складним і невідомим.

– Майте терпіння, дьєро Мірей, – Тревой вже стояв біля столу, виводячи над гобеленом захисну формулу. – Спочатку я маю переконатись, що клята ліана не спробує кинутись на вас знов.

Воювати з ліаною, тим більше, не знаючи як – Велорі точно не хотілось, тому, посмакувавши ще кількома ягодами, вона обережно наблизилась до герцога зі спини – цікавість все ж перемагала:

– Вам вдалось зрозуміти, чому ваші маги не змогли знайти джерело прокляття?

– Є одна підозра, – задумливо пробурмотів герцог, роздивляючись гобелен магічним зором. – Схоже, що хтось вплів у захисний механізм – закляття відводу очей саме для чоловіків, і я вперше стикаюсь з подібним саме в прокляттях.   

– Що ще раз доводить необхідність присутності жінки у вашому департаменті, – задоволено хмикнула Велорі, зазираючи через плече.

– Ще трохи, і я почну думати, що це ви якимось чином підсунули гобелен в подарунок графу та графині Рейв, – дуже саркастичним тоном зазначив Тревой.

– Знущаєтесь?

– Шукаю приховані мотиви.

– Між іншим, – ображено пирхнувши, Велорі обійшла його і стала поруч, – ідея проситись до вас у департамент – з’явилась в мене після вашої ж пропозиції допомогти.

– Я завжди знав, що мій язик мене до добра не доведе, – важко зітхнув герцог.

Скривившись на його демонстративне зітхання, Велорі вирішила повернутись до того, за чим вони сюди і прийшли:

– Ліана теж призначалась тільки жінці? – не ризикуючи наближати руку до цього шедеврального витвору людської капості, вона просто кивнула в бік гобелена.

– Не думаю, – герцог сформував невеличку кульку-закляття й кинув ним у центр малюнку.

Ліана миттю вилетіла зовні і завмерла, злегка хитаючись понад столом та майже дістаючи високої стелі. Але, хоча б не намагалась кидатись.

– Захисний механізм спрацював би в будь-якому разі, якби хтось зумів виявити прокляття в гобелені, – продовжив Тревой. – От він точно не вибірковий.

Велорі замислилась, складаючи в голові всі події злощасної для неї пригоди: