Розділ 8

Усмішку з обличчя Велорі знесло в одну мить. Губи стиснулись в пряму лінію, очі погрозливо сяйнули:

– Я не продаюсь, – гнівно процідила вона, – якщо ви цього ще не зрозуміли.

– Ви про що, дьєро Мірей? – ошелешено витріщився на неї герцог. – Вас ніхто не збирається купувати! Я пропоную допомогти мені й заробити при цьому.

– Заробити яким чином? – насторожено дивилась на нього дівчина.

– Мене тільки-но сповістили про дивний випадок, що стався з одним моїм знайомим – графом Теренсом Реймом, – обійшовши Велорі, герцог став у неї за спиною. – За якихось пару тижнів він – з люблячого чоловіка й батька – перетворився на агресивного монстра, котрого домашні починають серйозно боятись. Причому, бояться, що він може вбити. Хоча, завжди був наймилішою людиною. Маги з мого департаменту не змогли нічого знайти. Тож, доведеться розбиратись самому, і помічник мені зайвим не буде.

Тепер вже, озирнувшись, витріщилась на нього Велорі:

– Ви хочете, щоб я допомогла вам у розслідуванні?! – не спішила вірити вона в почуте. – Я правильно зрозуміла?

– Саме так, дьєро Мірей, – буквально видихнув біля її вуха Тревой, немов дражнячи цим. – Зазвичай, до розслідування не залучають сторонніх, але, на жаль, слідчі маги виявились безсилими. Я розумію, що це не ваша справа і, можливо, я й сам з усім розберусь, та додаткова пара очей, котра має досить відсторонений погляд, може виявитись дуже й дуже корисною. То як? – він схилився ще нижче, намагаючись перехопити її погляд. – Платню ви отримаєте незалежно від результату. Але, якщо результат буде – вона буде подвійною.

– Я згодна! – Велорі страшенно хотілось відступити від герцога якомога далі, але дозволити йому розцінити це як ніяковість від його близькості – вона не збиралась.

– Так хочеться заробити? – важко було не почути насмішкуваті інтонації в його голосі.

– Люблю загадки, – їдуче всміхнувшись, повністю повернулась до герцога Велорі, і їхні погляди схрестились. – То чому б не заробити на тому, що тобі до вподоби.

– Я ніколи не бачив такого чистого бузкового кольору очей, як у вас, дьєро Мірей, – несподівано змінив тему Тревой. І зрозуміти, чи було це щирим захопленням, чи одним з кроків її зваблення – не видавалось можливим через раптово надмірну серйозність обличчя герцога. Хоча, Велорі схилялась до другого.

– Мені здалось, що ця справа досить невідкладна, – проігнорувала вона його комплімент. – А роздивитись бузковість моїх очей, Ваша Світлосте, ви ще встигнете.

– Обіцяєте? – а от його зелені очі випромінювали чисте лукавство.

– Гарантую, – тепер насмішкуватістю віяло від тону Велорі. – Як я розумію, одного разу вам не вистачило, – нагадала вона про той момент, коли герцог, задивившись на її імітацію роздягання, втратив контроль.

– Не будьте такою жорстокою, Велорі, – зробивши запрошувальний жест рукою, герцог рушив до дверей, котрі галантно притримав, пропускаючи свою помічницю.

– А ви, Ваша Світлосте, не плутайте жорстокість зі справедливістю та порядністю, – пирхнувши, проминула його дівчина.

– Ваша порядність – найжорстокіша річ! – важко зітхнувши, рушив за нею слідом герцог, але мало не збив її на сходах, де вона різко зупинилась й обернулась до нього.

– Тобто, ви зараз фактично ствердили, що винайняли б розбиратись з усіма вашими дуже непростими артефактами непорядну людину?!

– Не плутайте загальну порядність, – герцог оминув її, спускаючись на сходинку нижче, – з порядністю особистою.

Велорі, від обурення, хапнула ротом повітря і, тільки відкашлявшись, змогла відреагувати:

– Ви себе чуєте, Ваша Світлосте?! Порядність не має різновидів! Вона або є, або її немає взагалі!  

– Це ви так мене в непорядності звинуватили?! – примружившись, герцог хитро всміхнувся і, в очікуванні відповіді, став перед нею.

– Ні в якому разі, Ваша Світлосте! – ледь здійнявши в посмішці кутики рота, Велорі обійшла його й рушила далі вниз, продовжуючи глузливим тоном: – Ви самі це визнали.

Почесавши потилицю та розуміючи, що цей раунд залишився за його помічницею, Тревой збіг сходами слідом.

На подвір’ї на них вже чекала карета з родовим гербом герцога, на якому золотом було зображено меч на щиті в обрамленні півмісяця й зірок на синьому тлі. Ще вище йшли шолом і корона. По боках щита, ніби підтримуючи його, сиділи дві сови. А внизу було викарбувано напис: «Той, хто панує над думками, здатен творити власну долю».

Допомігши дівчині сісти, Тревой віддав наказ їхати, і якийсь час Велорі дивилась у віконце, але цікавість все ж перемогла:

– Що означає ваш герб?

Питання не те, щоб здивувало герцога, але він на нього не очікував:

– Вам це дійсно цікаво?

– Я цікавлюсь різними речами.

– Якщо ви про загадки, то тут все на виду: девіз підкреслює нашу родову здібність – ментальну. І те, що вміння керувати власним розумом – дарує владу не лише над власною долею, – в його очах майнуло щось схоже на зверхність, котру неймовірно хотілось з нього збити. – Меч, щит, шолом – атрибути людини честі, котра здатна відстоювати її зі зброєю в руках. Корона – приналежність до королівської крові. Півмісяць і зорі – магія роду. Ну, а сови – символ мудрості, – герцог всміхнувся: – Я задовольнив вашу цікавість?

– Цілком, – кивнула Велорі, ледь утримавшись від ремарки щодо сов, котрі наразі явно були зайвими посеред цієї величі. Але втрачати роботу через свій довгий язик їй не хотілось. Зрештою, натякнути герцогу на його віддаленість від уособлення мудрості вона зуміє іншим разом, іншим чином. Та й карета встигла вже зупинитись.

Тревой вийшов першим й подав руку дівчині так, як би зробив це з дамою високого походження. Спершись на його жорстку долоню, Велорі ступила на доріжку, що вела до чималенького маєтку, звідки несподівано долетів звук битого скла…