Розділ 5

Чоловіки нахабно обговорювали її! Один голос – незнайомий – явно належав гостю:

– Я був шокований, коли дізнався, що ти винайняв дівчину. Серйозно, Деймаре?!

– Я сам в шоці! – сміхотнув герцог. – Але ти б бачив цей екземпляр! Вона сама може стати прикрасою колекції. Я вже мовчу про її здібності приборкувачки: сам на них попався. Хоча, якби не розслабився, милуючись її декольте – вловив би момент, коли вона почала перехоплювати контроль наді мною. Ця штучка дійсно талановита!

– Як я розумію, талановита вона не тільки в цьому, – не вловити хтиві інтонації графа було неможливо.

– Дуже на це сподіваюсь, але ще не перевірив, – тон герцога був не кращим. – Проте, зважаючи на те, як вона обвела мене круг пальця – там мають бути досить видатні здібності.

– Знаючи твою перебірливість, вже уявляю цю лялечку, – граф, ледь не захлинаючись слиною, буквально воркотів, мов би вже тримав у руках чергову забавку.

– О! Вона дійсно шикарна! Така апетитна! – герцог, мабуть, ще й облизнувся. – А я, якраз, апетит нагуляв.

– То ти дійсно порвав з Орейлі?

– Вона збиралась подати на розлучення, щоб вийти заміж за мене! – просто-таки обурено пирхнув герцог. – І це після того, як ми домовились про цілковиту свободу! А я точно не готовий до такого крутого повороту у своєму житті – в ньому ще стільки всього цікавого! Наприклад, моя чарівна помічниця.

Що відповів граф, Велорі почути не пощастило, оскільки десь клацнули двері й пролунали кроки когось з прислуги. Тому, довелось стукати, щоб ніхто не помітив, як вона підслуховувала.

– Увійдіть! – голос герцога, після всього почутого, неприємно різав її слух, але вона прийняла гру.

В кабінеті, дівчина одразу ж окинула поглядом гостя хазяїна: миловидний світловолосий нахаба, як і його друг, котрий з першого ж її кроку почав пожирати очима, мов павук, в павутинні якого вже з місяць ніхто не заплутувався. І не встигла вона з ним порівнятись, як він навіть підскочив з крісла й в одну мить опинився поруч, хапаючи за руку:

– Граф Равенор Велґот, – не очікуючи, поки його представить друг, відрекомендувався сам й схилився до її пальчиків. – Ви сама чарівність, – обдав він її руку спекотним подихом і, випрямившись, втупився в очі. – Просто довершеність!

Можливо, він розраховував на те, що дівчина після такої кількості компліментів на необтяжену здоровим глуздом голівоньку розпливеться калюжкою, але наткнувся на суцільну кригу її, хай і бузкового погляду, що трохи збило запал, судячи з виразу його обличчя.

– Дьєра Велорі Мірей, – трохи роздратованим тоном представив свою помічницю герцог. – Ви щось хотіли?

– Я хотіла отримати місце роботи з усім, що для цього потрібно – з кабінетом, в якому буде все необхідне приладдя, – не приховуючи обурення, вивернула на нього свої претензії Велорі. – Розумію, що подібний каталог треба зберігати у сховищі, але, якщо якась прикрість знищить в ньому всі записи – краще мати дублікат всіх маніпуляцій, що вже було проведено з артефактами. А для цього я маю чимось в чомусь і десь писати.

– Можете розміститись в кабінеті з моїм секретарем, – не перейнявся її обуренням герцог. – Там спокійно можна розмістити ще один стіл.

– Ваша Світлосте! Специфіка моєї роботи вимагає повної зосередженості – не мені вам про це розповідати. А присутність сторонньої людини буде відволікати, – не збиралась поступатись Велорі. – Не думаю, що вас влаштує, якщо в результаті моєї помилки – вашим маєтком почне носитись яка-небудь дивовижна неприємність.  

Сперечатись в присутності гостя, котрий просто жер очима його помічницю, Тревой не став. Торкнувшись рукою червоного кристала перед ним. він викликав свого секретаря й кивнув на дівчину:

– Передайте моє розпорядження – облаштувати гостьову кімнату на другому поверсі східного крила таким чином, щоб дьєра Мірей мала можливість там і працювати, і відпочивати. Взагалі, нехай вона сама вам розповість – що їй потрібно.

Сприйнявши слова герцога про можливість «відпочивати», як натяк на те, що вона почула, Велорі ледь не вибухнула лайкою, але, подумавши, вирішила все ж, що гроші їй потрібні, і не тільки вони, а герцог, якщо так хоче погратись – хай спробує. Там буде видно – хто кого грає. І, мовчки розвернувшись, рушила за секретарем.

У холі молодик озирнувся на неї й підморгнув:

– А ти гарненька! В тій кімнаті ще й ліжко є.

Від такого нахабства у Велорі просто звело зуби й магія вирвалась раніше, ніж вона про неї подумала. Ніжно-фіолетовий візерунок миттю сповив недолугого розумника й всотався під його шкіру, змушуючи вклякнути на місці. Дівчина обійшла довкола й зупинилась перед ним, задоволено всміхаючись:

– А тепер вкарбуй до свого невеличкого мозку, що для тебе поняття «дьєра Мірей» і «ліжко» – абсолютно несумісні. Ще раз почую хоча б натяк, й ти отримаєш неприємності, котрі значно переважають своїми розмірами твої розумові здібності. І це лише за натяк. Якщо ж я помічу твої руки на непристойній відстані від мого тіла – вважай, що твоє життя буде зіпсовано остаточно, – і все це було вимовлено з такими вкрадливо-крижаними інтонаціями, що секретаря пересмикнуло попри його скутість її чарами. – А тепер, в знак того, що ти мене зрозумів – можеш кліпнути своїми безсоромними очима.

Кревісу не залишалось нічого, окрім, як підкоритись й кліпнути.

– Розумний хлопчик, – хижо всміхнувшись, Велорі зняла закляття й кивнула вперед: – Веди!

Нервово зглитнувши, секретар ледь не побіг до управителя, спотикаючись мало не на кожному кроці.