Розділ 4

Велорі не могла стверджувати, що надмірна увага герцога їй не до вподоби. Але вона точно розуміла, чим вона викликана – не більше, ніж його хіттю. А ставати його лялькою вона не збиралась. І не помітити надмірно довгий цілунок було неможливо:

– Ваша Світлосте! – ледь смикнула вона пальчиками. – Я сподіваюсь, що відволікання мене вами від моєї роботи на вас же – ніяк не відобразиться на моїй платні?

Герцог випрямився й кинув сповнений зачаєного жалю погляд на її щільно застебнутий комір, що надійно приховував все, чим вона вразила його за першої зустрічі:

– Хочете здаватись більш нудною, ніж є насправді? – ледь смикнув він куточками губ.

– В нашій угоді не написано, що я маю вас розважати, – граційно війнувши бровою, відрізала дівчина. – Ви ж не хочете заблокувати свої здібності?

– А ви настільки безжальні? – його гарними вустами ковзнуло щось явно спокусливе.

– Більше, ніж ви можете уявити, – все ж висмикнула вона руку з його долоні. – Вам був потрібен приборкувач проклять? Ви його отримали. Тому, давайте займемось цими самими прокляттями, поки якесь з них не кинулось в пошуках найближчої жертви.

– Здається, одне з них вже встигло наздогнати декого, – важко зітхнувши та не помітивши навіть дрібки співчуття, герцог повів її далі. – Кинджал люті, – кивнув він на срібний футляр, інкрустований чорним гагатом. – Раз на добу його треба годувати кров’ю, – хитро примружившись, він ковзнув побіжним поглядом обличчям дівчини, але й це її не вразило. – Якщо в мене буде час – робитиму це сам. За моєї відсутності – доведеться вам. І краще не забувати! Без крові, або без прив’язки до конкретної людини, кинджал почне провокувати спалахи люті у всіх в цьому будинку. Причому, може дійти до вбивства, оскільки саме це і є метою прокляття.

– Коли ви встигли все це зібрати? – насправді, Велорі було страшенно цікаво. Її завжди тягнуло до подібних речей, щоб випробувати свої здібності зі зняття проклять. Та й взагалі любила розплутувати такі головоломки.

– Кілька років служби слідчим з особливих розслідувань при Його Величності, – якось буденно й наче без натяку на хизування просто констатував факт герцог. – Стикатись доводилось з дуже дивними речами. Не повірите, на що йдуть люди, аби дошкулити іншим.

– З огляду на вашу колекцію – вірю, – Велорі скривилась – вона завжди дивувалась чужій жазі зіпсувати чиєсь життя. Похитавши головою, дівчина перейшла до іншого артефакту.

Поруч зі срібним футляром стояла кришталева півсфера, під якою красувався витончений золотий гребінець. Його верхня частина ніби спліталась з дрібних квіток і листя, від яких тягнулись часті довгі зубчики для розчісування. Пелюстки квіток були виконано з синього й рожевого сапфірів, а листя оздоблювалось смарагдами, і відвести погляд від такої краси було не просто – руки самі тягнулись бодай торкнутись її, але мозок миттю відреагував на небезпеку й Велорі осмикнула себе.

– Дух-крадій?! – схилившись нижче, помітила вона характерну ауру прикраси.

– Ви дійсно краща з усіх претендентів, – не поскупився на похвалу герцог. – Ті дванадцять, що були перед вами – не варті навіть вашого мізинця. Так, – він постукав вказівним пальцем по кришці над гребінцем, – до цієї чудової речі прив’язано духа-крадія. Після розчісування волосся дійсно стає ідеальним, але людина починає втрачати сили, гарний настрій і виникає дисонанс: зачіска прекрасна, а стан її господаря стає все жахливішим. І, якщо вчасно не вилучити в нього цю річ та не зняти всі наслідки – володар гребінця дуже швидко відправиться на той світ.

– Які підступні прикраси, – сумно зітхнувши, Велорі перевела погляд на не менш цікаве люстерко, котре чомусь просто лежало на поличці. – Це теж з підступом? Хоча… я не бачу в ньому ніякої небезпеки.

– Можете безбоязно в нього помилуватись, – спокійно взявши до рук люстерко, герцог підніс його до обличчя дівчини.

– Я бачу там тільки себе, – вона звела на чоловіка трохи здивовані очі.

– Ну, звісно, – герцог став поруч з нею і, нахабно обійнявши за плечі, підняв люстерко: – А так можете побачити ще й мене.

Сердито пирхнувши, Велорі смикнула плечем і йому довелось прибрати руку, хоча зробив він це дуже неохоче.

– Вам не вистачає дзеркал, Ваша Світлосте? – вона принципово не відступила від нього – не збиралась демонструвати ні страх, ні бентегу, тим більше, що її власні межі було чітко окреслено угодою. – Чи у вас незборимий потяг милуватись собою всюди, де це можливо?

Чоловік невдоволено поморщився:

– А у вас незборимий потяг бачити всюди підступи? Це люстерко показує справжню сутність, зриваючи найвишуканіші ілюзії. Як бачите, ми обидва відкриті в цьому сенсі.

– У вас були сумніви щодо моєї особистості? – в кутиках її очей майнуло неприховане обурення.

– Чесно кажучи, деякі виникали, – смішливо поморщившись, кивнув герцог. – Така юна дьєра і такі здібності! Але сумнів стосувався лиш вашого віку.

– У ваших здібностях теж всі сумнівались? – не оцінила його визнання Велорі.

– В моєму випадку це трохи інше… – почав був він, але осікся під її нищівним поглядом.

– О, так! – дівчина сердито склала руки на грудях, поки вони не вхопили щось з цих проклятих артефактів й не навернули цього самозакоханого павича! – Я забула: справжніми магічними здібностями володіють лиш люди високого походження. Таким, як я, мають діставатись тільки жалюгідні крихти магії.

– Дьєро Мірей, – анітрохи не збентежившись, герцог злегка схилився до неї, – я розумію вашу образу, але, як би вам це не подобалось, так вже склалось, що люди, в чиїх жилах не тече шляхетна кров, не володіють магією взагалі, або володіють дійсно її крихтами. Звісно, бувають винятки – як-от ви. Але й ці випадки частіш за все пояснюються тим, що до крові таких людей домішалась кров когось зі знаті.

– Що?! – очі Велорі погрозливо сяйнули фіолетовими вогниками. – Не смійте чорнити пам’ять моєї матері!