Розділ 2

Опиратись такій потужній ментальній магії було не просто, тому… Велорі поволі стягнула рукавички, демонструючи витончені пальчики. Скинула легку накидку, що й так ледь прикривала округлі плечі, і… покрутила ґудзик на ліфі, не надто поспішаючи його розстібувати. Герцог наблизився до неї впритул і майже торкнувся ніжної шкіри шиї. Його пальці обережно ковзнули нижче, окреслюючи плавний вигин плеча. Проїхались ключицею і… опустились далі.

Навіть такий невагомий доторк здавався Велорі гарячим. Чоловік провів долонею вниз, відчуваючи, як під тонким шовком б’ється серце дівчини. Ледь торкаючись, ковзнув ще нижче, змушуючи її здригнутись, та збиваючи дихання.

– Ти чутлива. І така ніжна. З такими задатками і до проклять?! – хрипко сміхотнув герцог і його голос вже не був таким холодним, яким здався спершу. Його ліва рука лягла їй на талію, ковзнула нижче попереку, і він стиснув обійми – сильно, проте не грубо, відчуваючи тепло дівочого тіла крізь тканину, та притискаючи Велорі щільніше до себе.

Її дихання пришвидшилось, груди здіймались, ледь не торкаючись герцога. А тканина, що все ще залишалась між ними, тільки більше дражнила його. Чоловік нахилився ближче, майже торкаючись губами її шиї і обпікаючи розгарячілим диханням. Пройшовся вздовж ключиці – ледь вагомо, ніби смакуючи аромат, що линув від шкіри, і випрямився, продовжуючи утримувати дівчину в обіймах, поки його власне дихання відверто свідчило про дуже чуттєвий неспокій:

– Вважай, що я вражений твоєю витримкою, – хтиво прошепотів він їй на вухо. – Але ти вже ледве тримаєшся. Чи варто опиратись тому, що обіцяє задоволення? – і слідом за звабливим шепотом пролунав наказ: – Продовжуй!

Велорі потягнулась до коміра його сорочки й повільно вивільнила ґудзик за ґудзиком. Її витончені пальці ніжно ковзнули оголеними грудьми герцога, котрий готовий був стогнати вже тільки від очікування майбутньої насолоди:

– Розумниця! В тебе чудово виходить! І, повір, я не кусаюсь! – нахабно хихотнув він.

Його потужні м’язи напружено заграли під її розпашілими долоньками, котрі поступово спускались все нижче – до останнього, що відокремлювало бажання герцога від його реалізації, і раптом… щось змінилось…

Очі дівчини сяйнули бузковим полум’ям, котре буквально всоталось у напіввідкриті очі герцога, і його шкірою розповзся фіолетовий візерунок, сковуючи по руках і ногах. Зате Велорі тепер спокійно прибрала від нього свої, хижо всміхнувшись:

– А от я вкусити можу, – й, нахилившись до чоловічої шиї, припала до неї надто пристрасним поцілунком, в кінці якого дійсно вкусила та проворкотіла вкрадливим голосочком: – Можете мене обійняти, Ваша Світлість, але дуже ніжно – ненавиджу грубість і безпардонність. Ми не настільки знайомі, щоб переступати межі.

Руки герцога моментально опинились на її спині, лагідно пестячи оголені лопатки. Торкались шиї. Плутались в її шовковистому волоссі дивовижного блакитного кольору. Легкими доторками окреслювали контури обличчя.

– Тепер, – майже лихоманково видихнула вона, і її очі знов сяйнули своєю чарівною бузковістю, – можете мене поцілувати. І я дуже хочу, щоб цей поцілунок мені сподобався.

Губи герцога, здавалось, припухли від передчуття, і навіть їхній контур втратив свою різкість, набувши більш м’яких обрисів. Він несвідомо провів по них кінчиком язика, зволожуючи, й розімкнув – зовсім трохи, але достатньо, щоб відчути його розпашілий подих, котрий ковзнув її вустами, і… вона відсторонилась:

– Досить! – з обличчя дівчини злетів навіть натяк на усмішку. – Я сюди не за цим явилась.

Вона відійшла від герцога, продовжуючи утримувати його під дією свого закляття підкорення. Привела до ладу своє вбрання. Налила води в келих й осушила одним махом, тамуючи спрагу від такого протистояння – герцог був все ж сильним магом. Але навіть сильні маги інколи припускаються помилок: коли недооцінюють супротивників.

Опустившись в крісло, Велорі втомлено кивнула:

– Приведіть себе до ладу і ви вільні.

Герцогські пальці слухняно застебнули кожен ґудзик на одязі, заправили сорочку та справились з паском, після чого візерунок зі шкіри розвіявся, звільняючи чоловіка. Першу хвилину вираз його обличчя мінився від люті, котру він все ж розумно придушив, до… справжнього захоплення, котре він також приховав, але визнати поразку довелось:

– Так мене ще не ловили!

– Ваша Світлосте, – втомлено всміхнулась дівчина. – Найбільша помилка людей взагалі – полягає в тому, що вони надають надто велике значення зовнішньому вигляду, не замислюючись над тим, що за цим виглядом може ховатись. Навіть за найлегковажнішим, – вона смішливо похитала головою, – або ж жебрацьким. Конкретно ваша друга помилка була в тому, що ви не впевнились у повному своєму контролі наді мною, вирішивши, що до вас заявилась дурненька повія. А от Його Величність, схоже, давно зрозумів, що за жіночою слабкістю часто ховається велика сила. І, тому, я тут. То я пройшла ваш іспит?

– Велорі Мірей! – цього разу він промовив її ім’я жодного разу не зазирнувши в список. – Таку нахабу я бачу вперше і, сподіваюсь, в останнє, – погляд його темно-зелених очей буквально пронизував її, ніби намагаючись видивитись ще якісь приховані таланти.

Розчаровано зітхнувши, дівчина підвелась з крісла та рушила до дверей. Але, як тільки вона порівнялась з герцогом, він перехопив її за зап’ястя, зупиняючи:

– Ай-яй! Дьєро Мірей! – глузливо прицокнув він язиком. – Невже ви думаєте, що я випущу звідси ту, хто встигла дізнатись про мене такі інтимні подробиці? Я лиш мав на увазі, що таких нахаб більше не існує, а мені цілком вистачить й однієї. – Кревісе! – голосно гукнув він свого помічника і, як тільки той з’явився, віддав наказ: – Розпусти претендентів! Місце зайнято! – і повернувся знов до дівчини: – Я не ґвалтівник, дьєро Мірей, і вмію вчасно зупинятись, хоча, вас я дійсно сприйняв за легковажну дівицю. Тож, перепрошую.   

– А, якби я з’явилась до вас у строгому костюмі, боюсь, ви зі мною і розмовляти не стали б, – докірливо глянула вона на нього. – Чи не так, Ваша Світлосте?