Епілог

Сонце повільно сідало за горизонт, фарбуючи стіни маєтку в золотисті кольори. З кухні долинав неймовірний аромат — це Тіна, літаючи крізь плиту та шафки, готувала свою фірмову святкову вечерю.

Рейн сидів на веранді, спостерігаючи за своєю «командою сердець». На галявині Канаде та Таня влаштували жартівливі змагання з бігу, і, хоча Таня була швидшою завдяки крилам, Канаде спритно прослизала між деревами. Ніна сиділа поруч із ними, розчісуючи свій пухнастий хвостик, а Сорла та Феніріль прикрашали її волосся магічними квітами, що ніколи не в’януть.

Юнак дістав свою картку пригодника. Там гордо виблискував новий ранг, але це більше не мало значення. Справжня нагорода була не в металі чи папері.

— Майстре! — Канаде підбігла до нього, важко дихаючи, і з розгону обійняла. — Тіна каже, що вечеря готова! Там сьогодні риба в магічному соусі!

— Вже йду, — посміхнувся Рейн.

Таня підійшла з іншого боку, поклавши руку йому на плече.

— Знаєш, Рейне... Коли мене вигнали з мого лісу, я думала, що світ сповнений лише жадібних людей, як той Аріос. Дякую, що довів мені протилежне.

— Ми всі дякуємо! — пискнули феї, всідаючись коло Рейна 

Рейн подивився на них усіх — своїх вірних супутниць, які стали йому ближчими за будь-яку кровну рідню. Він згадав той день, коли його назвали «баластом» і виставили за двері. Тепер він розумів: це було не прокляття, а найбільший дарунок долі. Бо саме тоді він почав свій справжній шлях.

Він підвівся, обійняв дівчат і повів їх до будинку, де в вікнах горіло тепле світло.

Команда Героя хотіла врятувати світ заради слави. Рейн Шрауд врятував світ, щоб захистити тих, кого любить. І саме тому його історія тільки починається.

КІНЕЦЬ...