Розділ 5

Після успіху в шахтах ім’я Рейна Шрауда почало звучати в Гільдії дедалі частіше. Проте хлопець не шукав слави — він шукав спосіб стати ще сильнішим. Канаде, яка тепер була його постійною тінню, з ентузіазмом підтримувала кожну його ідею, особливо якщо вона передбачала пригоди та смачну їжу.

— Наступне завдання — «Міст Погибелі», — Рейн уважно вивчав сувій. — Торговельний шлях перекритий величезним драконом. Кажуть, він не просто нападає, він ніби щось охороняє.

— Дракон? — Канаде весело примружилася. — Це звучить серйозно! Хоча, після того, як ми впоралися з грізлі, мені вже нічого не страшно.

Шлях до мосту

Коли вони дісталися до глибокої ущелини, над якою височів стародавній кам’яний міст, повітря стало густим і гарячим. Раптом небо потемніло від величезної тіні. З хмар спустилася істота, вкрита багряною лускою. Це був не просто дракон, а представниця вищої раси — Дівчина-Дракон.

Вона приземлилася прямо посеред мосту, здійнявши хмару пилу. Коли курява вляглася, Рейн побачив дівчину з довгим рожевим волоссям, величними рогами та масивними крилами за спиною. Її погляд був сповнений презирства та холоду.

— Знову ви, жалюгідні людишки? — її голос пролунав наче гуркіт грому. — Хіба вчорашнього уроку вам було замало? Ідіть геть, поки я не спопелила вас на місці.

— Вчорашнього? — перепитав Рейн, і тут він помітив на каменях мосту знайомі сліди... сліди від магії Аґат та мечів загону Героя. — Схоже, Аріос уже був тут.

— Вони намагалися вкрасти магічний кристал, що підтримує рівновагу в цій долині, — просичала Дівчина-Дракон. — Герої? Вони звичайні розбійники!

— Ми не такі, як вони, — Рейн зробив крок вперед, попри те, що Канаде напружилася, готуючись захищати його. — Мене звати Рейн. Я приборкувач звірів. І я тут не для того, щоб красти. Я бачу, що ти поранена.

Він вказав на її ліве крило, де виднілася глибока обпалена рана — слід від закляття вогню Аґат. Дракон на мить завагалася, але її гордість була занадто великою.

— Мені не потрібна допомога від слабкої людини!

Вона змахнула хвостом, збиваючи каміння, і кинулася в атаку. Канаде миттєво перехопила її удар. Почався справжній бій титанів: Котячий Дух проти Дівчини-Дракона. Звуки ударів відлунювали в горах, а повітря тріщало від магічної напруги.

Рейн розумів: Канаде сильна, але дракони мають майже нескінченну витривалість. Йому потрібно було діяти.

— Канаде, відступай! — гукнув він.

Юнак заплющив очі і знову звернувся до свого дару. Але цього разу він звертався не до птахів чи кажанів. Він звернувся до самої природи навколо. Він відчув біль дракона, її гнів і її самотність.

— Стій! — Рейн вибіг прямо між Канаде та розлюченою Драконихою. — Я не ворог! Ти захищаєш цей міст не для себе, а для лісу під ним! Якщо міст завалиться, ущелина засипле річку, і все живе внизу загине.

Дракониха зупинилася в сантиметрі від його обличчя.

— Звідки ти... як ти дізнався?

— Я чую це, — тихо відповів Рейн, простягаючи руку. — Дозволь мені залікувати твою рану. А потім ти сама вирішиш, чи хочеш ти нас спопелити.

Дівчина-Дракон довго дивилася в очі Рейна. Вона бачила в них щирість, якої не було в Аріоса. Вона повільно опустила крила і змінила свою форму, перетворюючись на звичайну дівчину, хоча роги та крила все ще залишалися.

— Мене звати Таня, — промовила вона, важко дихаючи. — Якщо ти справді зможеш це вилікувати... я, можливо, погоджуся вислухати тебе.

Коли Рейн використав свої трави та цілющу маніпуляцію, щоб закрити рану, Таня відчула те саме, що й Канаде — тепло та неймовірну спорідненість.

— Неймовірно... — прошепотіла вона. — Така слабка магія, але така точна... Рейне Шрауд, ти дуже дивна людина. Герой, який вигнав тебе, — справжній ідіот.

Канаде, ревниво примружившись, підійшла ближче:

— Гей, Рейн уже мій Майстер! Знайди собі когось іншого!

Таня гордо підкинула підборіддя:

— Хто сказав, що я не можу приєднатися? Бути на боці того, хто розуміє душу драконів — це цікавіше, ніж сидіти на цьому мосту.

Рейн лише посміхнувся. Його команда зростала. І він відчував: з Танею та Канаде вони зможуть зробити те, про що Аріос міг тільки мріяти.