Розділ 8. Зламані

Назар

Тихе клацання дверей номера позаду мене сповіщає про те, що вони зачинилися, але я все одно продовжую розказувати в тишу трубки вимкнутого телефона, як скучив за своєю кицею.

Зупиняюся лише тоді, коли зачиняються двері ліфта.

Навіть якщо схоче, тут мене Юля вже просто фізично не зможе підслухати.

Тільки розслаблятися мені нема коли.

Швидким кроком залишаю готель, а на вулиці вже мало не біжу. Обходжу будівлю готелю та заходжу до іншої, що стоїть якраз напроти Захера.

Ще пара кроків, сходи, й ось я перед потрібними мені дверима.

Відчиняю ключем, який в аеропорту передала мені Ірен, та заходжу всередину.

Дідько!

— Що ти тут робиш? — гарчу, не втримуючи роздратування. — Ми домовлялися, що ти просто підготуєш місце.

— Але ти не уточнював, що мені не можна залишитися, — посміхається дівчина.

— Ти мені заважатимеш, — зле кидаю, намагаючись не дивитися в її бік.

— Знаю, — киває у відповідь. — Але не переймайся, я вже йду.

Хмикаю, намагаючись зобразити цілковиту зневагу та байдужість, і прямую до вікна, на столику біля якого лежить замовлений мною бінокль.

Трішки відсуваю важку гардину та визираю назовні.

Вікна мого готельного номера розташовані точно напроти. Хоч вони не дуже широкі, мені доволі добре видно, як Юля знервовано намотує круги по кімнаті, махає руками й навіть один раз жбурнула у стіну пакет із бутіка.

Чудово. Все як я і планував.

Аби тільки Юля не додумалася задерти штори, які я навмисно попросив заздалегідь відсунути.

— Цікаво, — роздається позаду мене тихий голос Ірен. — Ти хочеш помститися мені, але замість цього мстишся цій дівчині?

Чорт!

Стискую бінокль, намагаючись стримати емоції.

Вона досі не пішла.

Чому? Нащо це робить? Їй же повинно бути байдуже.

— З чого ти це взяла? — питаю, вчергове намагаючись зобразити повну байдужість.

— Я бачила, як ти на неї дивився, — як завжди занадто рівно та беземоційно промовляє дівчина.

— Ти помилилася, — всміхаюся, щоб приховати розчарування, — вона просто замовлення.

Знов відвертаюся до вікна та притуляю бінокль до очей. Треба зосередитись на Юлі та в жодному разі не дати вивести себе на емоції.

Суцільний спокій та впевненість.

Чую легкі кроки до дверей, клацання дверної ручки та…

— Ти не бачиш найголовнішого, — знов чую голос Ірен.

Стомлено стуляю очі й наче наяву бачу, як вона стоїть, вже переступивши однією ногою поріг.

— Ти намагаєшся зламати її, щоб підкорити. Але не помічаєш, що вона вже зламана. Не тобою. Набагато раніше.

З легким стукотом двері зачиняються, а з мене наче висмикують стрижень, на якому тримається все моє життя.

Спираюся на підвіконня та видихаю.

Йолоп. Ідіот.

На що сподівався? Знав же, що з Іркою нічого не вийде.

Втім, не час думати про це. Я прийшов сюди геть за іншим.

Знов піднімаю голову та дивлюся у вікно.

Юля вже перестала нервово накручувати круги по кімнаті й тепер уважно озирається навкруги.

Певне, розмірковує, що їй робити далі.

І мені теж не завадить трішки подумати.

Відсуваю штору повністю, все одно світло в кімнаті вимкнене, підсовую крісло й всаджуюся в нього так, щоб вікно напроти залишалося в полі мого зору, й чекаю, що саме зробить Юля.

Понад усе мене цікавить, чи вдягне вона щось із того одягу, що я купив у бутіку.

Речи доволі дорогі й підійшли Юлі просто ідеально. Мені довелося докласти немало зусиль для того, щоб кожен раз кривитися, коли дівчина виходила продемонструвати вдягнене. До того ж я попросив продавчинь ще дещо додати без примірки. 

Юля нахиляється до одного з безлічі пакетів, а я напружено застигаю.

— Ну же, розкрий його, — бурмочу, не зводячи з дівчини погляду.

Знов беру бінокль, щоб розгледіти вираз обличчя Юлі.

Видимість, навіть не зважаючи на потужність бінокля, поганенька. Все ж перепона у вигляді віконного скла дається взнаки. Але мені вдається вловити, як Юля зле підтискає губи, зітхає та явно щось бурмоче собі під носа.

Ще б пак, адже над створенням відповідного настрою в неї я добряче попрацював.

Дівчина знов нахиляється, піднімає пакет…

Ну же! Ну. Давай!

Від напруження серце починає шалено колотитися, не даючи зосередитися.

Чорт.

Треба заспокоїтися, а то так пропущу найголовніше.