Розділ 6. Таки бос

Піднімаємося сходами та заходимо в мою квартиру мовчки.

Бути гостинним господарем я не збираюся. Тому просто йду вперед першим, заходжу в хол та сідаю в крісло.

Гостя на мою поведінку лише злегка з сумом посміхається й сідає в протилежне крісло.

— Кажи, — сухо кидаю, підкреслюючи цим, що на цей раз це я потрібен їй, а не вона мені.

— Потрібна твоя консультація, — так само сухо відповідає гостя.

Здивовано піднімаю одну брову, зображаючи недовіру до почутого.

— Тільки консультація, — уточнює жінка.

Ще дивніше.

Мовчки продовжую дивитися на свою гостю, намагаючись зрозуміти, що саме їй від мене треба.

От тільки думки весь час зісковзують не туди, куди треба.

Я вже знаю, що не зможу впустити цей шанс й погоджусь на цю пропозицію, але Юля…

Ох, непостійна моя секретарочка.

Поки я буду зайнятий справами, знайде мій хитрющий метелик собі якогось чергового багатенького хлопчика, з котрого буде витягувати грошики, копієчку за копієчкою, поки не витягне все.

Не годиться.

Відмовитися?

Від справи? Чи від Юлі?

Я ж собі не пробачу, якщо не поставлю красуню на місце.

І тут відмовитися не можу. Надто вже багато чого пов’язує мене з цією незваною гостею. Та й іншого шансу поквитатися за минуле не буде.

— Тобі треба буде лише провести кілька днів в оточенні однієї особи й сказати мені, що там не так, — промовляє гостя, скоріш за все вловивши або відслідкувавши моє вагання.

Вона не могла сприйняти моє мовчання неправильно. Тільки не ця жінка.

— Нащо я тобі? — все ж вирішую запитати в неї. — Чому сама не зробиш цього?

— Так треба, — очікувано ухильно відповідає вона. — Плачу добре. Більше, ніж ця робота коштує.

— Брешеш, — миттю вловлюю я зміну тону.

Брехати ця жінка вміє так, що комар носа не підточить. Навіть я не один раз ловився на її брехню.

Отже, щось таки відбувається. Хоча це було зрозуміло ще з того, що вона сама приїхала до мене.

— Твоє діло просто виконати замовлення, — дещо нервово кидає гостя, пронизуючи мене крижаним поглядом. — Не менше й не більше.

Ух, як глянула. Прямо наче Юля, коли я посмів сумніватися в її професійних вміннях перед Яром.

— Тобто ніякого повернення до минулого? — уточнюю, бажаючи ще більше розхитати стан гості.

Нервує вона, дуже сильно нервує.

— Тобі треба зробити саме те, що я сказала, — занадто спокійно відповідає жінка.

Дідько. Схоже, таки взяла себе до рук. Встигла.

— А як же твій господар? — вирішую зайти з іншого боку.

— Він не має до цього відношення, — знов занадто спокійно відповідає гостя. — Це виключно моє замовлення.

Отже, має найпряміше.

І чорт мене забирай, якщо цей таємничий об’єкт не є саме ним. Тим, хто п’ять років тому відібрав у мене жінку, яку я кохав, та ледь не лишив життя.

— А повтори-но замовлення, — зневажливо махаю рукою, навмисно зображуючи безтурботність.

Знаю, що вона на це не купиться, але саме це мені й треба.

— Тобі треба буде, під виглядом потенційного ділового партнера, вписатися в оточення однієї особи. Провести поряд із нею кілька днів і сказати мені, що там не так. Це саме те, що ти вмієш найкраще. Це вся інформація, яку я можу тобі надати.

Не густо.

Втім, іншого я не очікував.

— І ще, — додає гостя. — Працюватимеш один. Якщо тобі будуть потрібні послуги якогось спеца, я їх тобі надам.

— Ні, — різко заперечую, подаючись вперед. — Не один. З напарницею.

Слова вилітають раніше, ніж я встигаю гарненько обдумати ідею, але щось міняти вже запізно.

З іншого боку, а нащо вибирати з двох варіантів? Чому б не спробувати вбити одночасно двох зайців?

Гостя дивиться на мене здивовано та, мабуть, вперше за весь цей час проявляє справжні емоції.

— Ти впевнений? — хмуриться й тут же уточнює: — Не боїшся потім пошкодувати?

Тепер вже я дивуюся словам давньої «знайомої незнайомки».

Що це? Ревнощі? Чи справді переживає за мене?

Хоча про що це я?

Цій людині невідомі подібні почуття, й обманюватися не можна в жодному разі.

Скоріш за все, їй просто цікаво. З розряду тієї цікавості, як відвідувач зоопарку спостерігає за мавпочкою в клітці.

— І ще, — вирішую взяти від ситуації по-максимуму. — Тобі доведеться розіграти для мене пару сцен.

— Шуткуєш? — ще більш відверто дивується гостя. — Хочеш таким чином відігратися за минуле?