Глава 14

— Додасиш їй у напій, — скомандував тихо, споглядаючи на невпевнену адептку.

Вала вар Барен — найкраща серед випускників, а ще вона боялась хоч якось зганьбити рід свого батька-тирана. Від Марібелли вимагали блискавичної поведінки, оцінок, тільки щоб вгодити майбутній партії — королівському племіннику. Я ж прекрасно знав про наміри її батька, не раз бесідував з ним про успіхи доньки, а ще використовував бідолашну у своїх цілях. Марібелла — моя тінь та вуха серед адептів другого курсу. Нині, одягнена в пишну червону сукню, розшиту зеленими візерунками, дивилась на мене з недовірою. Тримала в пальцях напівпрозорий фіал з безколірним еліксиром.

— Що це? Отрута?

— Ні, — підняв долоні, ніби хотів захиститись від кошенятка, — просто хочу, щоб вала Лейла раніше закінчила перебування на вечірці через своє самопочуття.

Марібелла все ж заховала баночку з еліксиром у потаємну кишеню.

— Здалась вам вона, вале ректоре, — пробуркотіла й вклонилась, — про неї у нас різне говорять.

— Навіть серед випускників?

Кивання — відповідь, як розсип темного, немов ніч волосся на плечах. Не знав кому б та Марібелла стала ймовірною нареченою забрав би собі у дружини. У мене в крові всякого намішаного, якщо дійти по коренях, то можна себе серед аронійської знаті уявити й заводити гарем.

Востаннє поправив парадну мантію, розгладив складки на одежі, вичекав кілька хвилин. Що ж… Можна йти!

***

Краса скрізь та магія в ній. І в пухнастих сніжинках, ілюзіях, що падали зі стелі у вигляді нічного неба, у колючках ялісу та його квітах. У кожному кроці, кожній іскорці заклинань, у персоналі академії, що вдягнений у зелений одяг. Білі стіни прикрашені різноколірними вогниками, бурульки прикрашали столи — самі натуральні, наче хтось збив їх зі замкового даху.

Попри втому раділа, тримаючи Еллака за лікоть, але відчувала сум. То не моє свято, не мій світ, навіть ім’я чуже. Прикрасою вечірки несподівано став… Король. Абель власною персоною височів поміж інших. Руда собака з голодом вдивлялась в дівиць, потім вже наші погляди зустрілись… Він подарував хижу посмішку, недобре зиркнув на сина королівського радника.

Еллак наче відчув небезпеку та повів мене в іншу сторону величезної зали, ховаючись поміж адептів, збираючи на собі темні квіти цікавості. Вони росли на наших спинах, тим чорним, заздрісним квітом й, здається, скоро б паростки доберуться прямісінько до наших сердець.

Привиди бубоніли за нашими спинами, серед гулу голосів їх не розбереш.

 — Тримай, — мовив напарник для вечора, — розслабся, випий!

Мила посмішка, сповнена чарівністю. Він наче сам джерело дивної магії спокуси.

— Знаєш, у давні часи, цієї ночі наші предки знаходили пару, всього лиш потрібно разом до ранку пробути.

Він ще так заглянув у вічі, натякаючи на непристойність. Голос здавався сопілкою й на мить задумалась чи не змій-спокусник він?

«От чого собаку руду сюди принесло, — майнуло у думках. — Надумав собі до мене в кімнату навідатись?..»

— Руки тримай далеко-далеко від мене, — мило посміхнулась, беручи святковий напій, — пальці ламаються, ноги теж, а деякі частини тіла так легко-легко відрізаються!

Еллак застиг, свердлячи мене поглядом. Навіть не хотіла думати, як виглядаю зі сторони, використовуючи чорні жарти. Хлопець зареготав та торкнувся мого плеча.

— Ти кумедна, вало Лейло, таке казати та ще й мені!

Самовпевненість так й перла з нього, наче вода з водоспаду.

— Я всі сили витрачу, хлопче…

Ралья вочевидь відчув мій настрій та підлетів до нас. Від його погрозливого шепоту обличчя Еллака посіріло.

— Колишній магістр з перетворення оберне тебе в ректорські панталони й покладе на самий верх шухлядки поміж інших. От тільки не змушуй обирати поміж світлим та темним…

Еллак нервово ковтнув. Вочевидь погрози мого любого привида діяли краще, аніж втрачені частини тіла або чогось не розуміла. Зовсім.

— Зрозумів, — затремтів він, ледь не розплескав напій з кришталевого бокала, — поверну до кімнат. Цілою та без наречених…

Не встигла порадіти, як відчула важкість за спиною.

— Жартувати потім буду я, якщо з моїм вихованцем щось станеться.

— Та здався він мені, як сідло козі, — фиркнула та все ж скуштувала кислувато-солодкий напій.

Привиди встигли тільки переглянутись. Увагу до себе прикували два ректори, що першими ввійшли на місток серед зали, слідом за ним — Його Величність Собака Руда. Почались вітання з кінцем першого семестру, медові слова наповнювали повітря, а мене ледь не нудило. Рамон виглядав здивованим, Раньє тримався холодно й ледь не збився з промови, коли наші погляди зустрілись. Прийшла черга Абеля. Адептки, на яких король споглядав, ледь не мліли на ходу, ледь не падали в руки своїх кавалерів. Не розуміла такого обожнювання, я якби й гепнулась, то тільки від втоми, бо ноги підкошувались. Мимоволі згадувала за тепле ліжечко та тишу викладацького поверху.

Почались танці. Абель заметушився, шукаючи когось серед натовпу. Виявилось: монарху потрібно відкривати традиційний танець. Рамон швидко вручив йому Емеру, а сам прийнявся стати у пару з іншою викладачкою. Раньє ж галантно подав руку медсестрі, що стояла неподалік нього.