Глава 11

Скрізь я бачила драконів: й у тінях від магічного полум’я, десь у темних коридорах, навіть у нічному небі. Рамон на одному з занять повів до річки, де я побачила й гори, й засніжені дерева, й зірки. Тоді ще перепитала про форму сузір’я, він сказав: «Малий спис».

Виявилось: всі малюнки на небі поєднуються в один — воїна зі зброєю та щитом в руках. У нього ще за спиною крила. Звідки такі знання? Що ж, один з королів-драконів облетів все небо, запам’ятовуючи деталі зірок, намалював мапу. Подібне здавалось божевіллям. З книг прочитала: до космосу так ніхто й не дібрався. Всі спроби закінчувались смертю, просто дракон втрачав свідомість й падав на землю, вже у людській формі, розбивався, наче кришталева іграшка.

Рамон виходив на контакт, завойовував довіру під пильним наглядом Ральї. Той завжди знаходився неподалік під час занять: то зі стіни виглядав, пронизуючи очима ректора, то просто брав компанію й прямував за вчителем та мною з відстані.

Коли спитала про причину такої охорони, він лиш склав руки на долонях: «Статус короля привидів втрачу, — відповів тоді. — Якщо людина, за якою пильнуєш зазнає невдачі, від тебе товариство відцурається. Доведеться тинятись по закутках академії. На довго її володіння ми не можемо покидати».

Ще він казав про погрози ректорів, їм вже так кортіло зберегти чужачку у цілісності. Я здогадувалась: поки моя скромна персона в академії, на жартівливі витівки Ральї закривають очі. От буквально вчора невгамовний ходив за темним та зі всієї сили ляскав у долоні перед очима Раньє. Звуку особливого не було, але потішався з обставин, бо руки ректора ще досі у бинтах. Подейкували: у лазареті його з ложечки годують, як малу дитину. Рамона привид по-своєму не любив і всіляко не довіряв. Просив й мене на те світло не клювати. Не проковтувати гачок.

Потихеньку виходила з тіні, звикаючи до трапези у загальній столовій. На мене вже не дивились з ворожнечею у поглядах, намагались навіть подружитись, дехто приходив жалітись на Ралью, бо бачте привид їх діставав. Я лиш кивала, не бажала нариватись на конфлікти, сиділа тихо, й обіцяла: поговорю з привидом.

Декілька дівчат придивлялись до мене, наче до конкурентки, коли за вечерею до мого столика підсів темноволосий незнайомець. Юнак під двадцять років, чуприна постійно падала йому на очі й він часто поправляв її долонею. Високий, худий. Вдягнений в чорну мантію, як решта учнів. Навіть на вихідних адепти повинні носити уніформу, навіть коли рушають до столиці. То — строге правило за порушення якого примусять до громадських робіт.

Взагалі в Ефері правила суворі — не дозволялось носити надто відкрите вбрання. Саме тому той натовп, коли з’явилась, на мене накинувся. Звідкись у думках, виплили мов ті підводні кораблі, факти про грізні настрої народів. Чомусь за Ірму згадала у ті миті.

Темноволосий красунчик тоді прочистив горло й поцікавився чи я слухала його, настільки задумалась й випала з реальності. Він виявився одним з бажаних наречених, що навчались в академії. Син королівського радника-герцога, одного з претендентів на престол, якщо вся династія помре. За ним бігали дівки, хотіли привернути увагу. А до мене він підсів через свого привида. Підслухав, що два базікала планують вчинити гамір в останню вечерю перед новим роком. Якраз тоді зберуться студенти на традиційній вечірці на честь завершення навчального року. То буде бал й наші розбишаки вже поцупили якусь гидоту з запасів лікарів й мали намір підлити її у святковий пунш, що характерний тільки для цих днів, бо за традицією його вживають за тиждень до зміни року, й п’ять днів опісля.

Я тоді скоса глянула на яскраво-червону рідину у срібному бокалі, що радше нагадувала кров.

«Ми повинні взяти їх під контроль, — казав тоді Еллак. — Ректорів ті не послухаються, а нас ще зроблять винними за їх вчинок».

Зараз лежала на ліжку й пригадувала ті дивні обставини й розмову. Ще він запросив стати його парою для танцю, навіть й не глянув: танцювати традиційні зимові хороводи-кружлялки не вмію. Не збиралась й вчитись. У мене й так на носі купа знань й незакритих предметів. Кожного дня доводиться читати тону книг, ходити на додаткові заняття й засипати за робочим столом. Стільки теорії потрібно зазубрити, зрозуміти, щоб скласти іспит. Для мене їх проведуть після канікул, але все одно — часу мало, а ще практичні заняття й заклинання нервово дихали в потилицю й дивились з напівбожевільним поглядом.

Ралья мені не докучав після крижаної води. Коли у мене знову з’явився кашель, провів до тієї самої медсестри, щоб мені ще одну порцію ліків прописали. Кожного дня пила якісь відвари, еліксири, після них ставало краще, хоча боялась: те все може зашкодити.

Ще я знала: наші привиди вирішили для своїх вихованців знайти кращих кандидатів на вечірку. Академія готувалась на повну: тут й там з’являлись зелені вітки дерев, схожі на нашу ялинку, навіть називались подібно — ялісом. Запах ідентичний, але дерево мало колючки, мов троянда. На парах по травознавству дізналась про світ флори більше, а книги розповіли про магічні види, про рідкісні. То все так цікаво… Після зміни року нам обіцяли екскурсію до теплиць. Могла тільки уявляти, як види ростуть у тих скляних велетнях, що займають добрячу частину території.

Взагалі на мене чекала чудова пора року. Сніжна буря стихла й сонце днями заливало вулички академії, а ще… Традиції нового світу викликали цікавість. Це щось нове, сповнене чар, й хоч сумувала за колишнім життям, але потихеньку знаходила розраду. Вже вибила у себе дозвіл до входу у бібліотеку від Рамона. Дозволяла себе окрутити, удала, наче піддаюсь чарам вчителя. Світлий більше цікавився мною, аніж темний, котрий ще й носив роль куратора.