Глава 10

Попри всі негаразди, нестабільність мене все ж відправили вчитись. Дали ще десь прилаштуватись та відлежатись, кривитись від ліків, провели невеличку лекцію й скинули з гнізда, як пташеня, мовили: «Лети, якщо хочеш жити».

Рамон дав точно зрозуміти — не опаную магію, тоді помру. Веселкові перспективи, божевілля. А ще вночі снився дракон. Його темні лапи тримали моє тендітне тіло. Ми вирували серед простору, серед небес. Нестерпний холод пронизував кожну клітинку тіла. Тремтіла від страху й жовто-темних очей тварини. Не бачила ні землі, ні людей, тільки нічне небо й зорі і його…

У сні бачила себе ледь живою, а прокинулась від холоду. То пустун-привид вилив на мене крижане відерко води.

— Проснись й співай!

Нині Ралья хитро потирав долоні, ведучи мене до першої авдиторії у групу слабаків.

— Там зібрались самі нездари, — бубнів він собі під ніс, — вала Лейло, надіюсь, хоч там будете першою.

Бешкетун підморгнув й розчинився у повітрі. Кашлянула й зробила помітку в голові, щоб віднайти темного ректора й управу на Ралью.

Голова йшла обертом від нових відчуттів, світу, сну й кристалів у моїй сумці. Їх магія окутувала мене саваном, не давала лишнім краплинкам вирватись й комусь зашкодити. Важко зітхнула перед великими дверцями з чорного кольору. Коридор пустий, адже для такої групи, як мої виділено окремий закуток. Судячи зі слів куратора, ми повинні переміщатись тільки у класи природничих дисциплін та фізичної підготовки. Все інше в окремому лекторії.

Високі стелі все одно давили, змушували відчути себе мізерною капелькою серед моря хвилювання. Ще огледілась: хтось явно спостерігав за мною. Ні… То не Ралья. Привид полетів у своїх справах. Його б відчула через наший зв’язок, саме тому він не міг мене зненацька налякати.

«Новий світ. Магія. Я повинна навчатись заради майбутнього».

У просторому класі на мене спостерігали декілька десятків очей, так сказати, вигнанців серед сотень талановитих та родовитих адептів. Все залито яскравим світлом від трьох магічних сфер. За вікнами ще хмарно й хурделиця нікуди не ділась. Мені навіть здалось, що вона панує тут на честь мене й все не хоче стихати, а ще більше завивати та катувати льодяними поривами вітру та снігу, бути знаком: чужинка з’явилась.

Адепти недобре спостерігали на ще одну ученицю, невдаху. Викладач — жінка застигла посеред класу, височіючи серед парт.

— Новенька, — мовила професорка, — Лейла ван Атіс?

Вона ще примружилась, наче хотіла когось знайомого вгледіти. Кивнула, прикривши двері. Невпевненість так й жевріла, що можна очікувати після того, як в тебе забрали спогади? Клятий Ралья зі своїми приколами ще більше добивав моє здоров’я, а ректори… Ті хоч пообіцяли індивідуальні заняття. Вчора, до речі, Рамон заходив, розповів ази магії.

Енергія слухалась мага відповідно його здібностей, дехто міг бачити приховане, хтось — рухати предметами без доторку, підкорювати вогонь та воду, але існувала база. Її знав кожен: заклинання, комбінації слів та жестів руками, способи вивільняти магію з потоку за допомогою індивідуального артефакту. Для мене такого поки ще не знайшлось.

«Ти могла користуватись силами без артефактів, — мовив тоді світлий ректор, — мало хто так вміє. Навіть нестабільні… У них просто випадкові викиди сил, неконтрольовані».

Артефакт розподілу пообіцяли вручити мені сьогодні. Початок тижня у групі слабаків, офіційно — Аро, то завжди теорія. От й прийшла на історію світу й магії. Далі — основи магії, заняття з літератури та каліграфії.

— Я — вала Емера ван Ерт, — представилась викладачка.

Чорноволоса з довгими заплетеними косами, які запросто можна намотати на руку. Вона носила уніформу викладачів зеленого кольору. Емера здавалась княжною з якоїсь книги, ілюстрації котрої випливли у думках з різким розчерком болю.

— Проходьте, адептко, займайте місце та діставайте приладдя.

Учні носили темні мантії. Дівчат тут небагато й вони якісь затуркані, наче над ними кожного дня знущались. От одна з довгими білявими кучерями глянула на як на ворога народу наче ще й бажала, щоб я спіткнулась й вдарилась головою об край темно-коричневої парти. Так й не зрозуміла звідки така ненависть? Хоча... Вона єдина блондинка серед інших, а я тут прийшла й кайф весь обламала. Ця ненависниця, до найкращої долі, виявилась ще й моєю старостою.

Уроки здавались пеклом. Може й вони слабаки у магії, але у теорії ще ті знавці. Хлопці активно відповідали на питання Емери, одногрупниці доповнювали. Мені виділили першу парту на третьому ряду, той що ближче до вікон. Сиділи всі по одному. Й що сказати… Ледь встигала занотовувати нові знання, особливо зачарованим пером, що Рамон приволік. Світлий ректор полегшив навчання, хоча доброта його підозріла. Надто. Червоніла ще від своєї неосвіченості, але старалась запам’ятати тему. Проходили ми війну драконів, ті події, де летючих скинули з престолу й не допомогла їм друга форма. Дивувалась звірствам: когось зраджували дружини, накидали на свого короля ошийник уві сні, жертвували чоловіком, рятували себе. Може й дітей. Одне ясно: тим, хто мав у собі частинку дракона довелось не солодко. Їх досі переслідують, кров дракона й інші його частини цінний інгредієнт для цілющих еліксирів та навіть спосіб продовжити життя.

Емера розповідала цікаво, показувала різноколірні картинки-образи, демонструючи їх на сірій дошці. Мені все надокучав головний біль. Здавалось: раніше то вже вчила, але де?