Приборкати ректора

Глава 9

Зціпила зуби й прикрила очі. Темний звалився, як сніг на голову.

— Вгадайте, — прошепотіла, — пане ректоре.

Ще б огризнулась, але пара очей за його спиною змусила прикусити вчасно язик, та й чокер на шиї наче здавив горло. Закашлялась.

Він плеснув у долоні, а потім прошипів змієм. Забув бідолашний — руки поранені.

— Вала Лея, — процідив Раньє, — чи не час приймати ліки?

Ректор відступив з невдоволеним видом. Весь чорний з голови до п’ят. Жіночка років тридцяти зачаровано поглянула на нього, застигла милуючись.

— Вала Лея, — знову повторив він, але вже голосніше.

Вона ледь не підскочила, потім же дістала з невеличкої скрині маленьку пляшку з темного скла й подала йому.

— Сьогоднішня порція, — мовила вона сухо, ігноруючи мою присутність. — Лікувальна мікстура.

Посмішка тільки для ректора, як спроба пофліртувати. У одній долоні вона тримала ліки, інша ж грайливо поправила пасмо волосся.

— Ввечері зайдете за наступною, — нахилилась трішки вперед, наче хотіла, щоб груди вивалились з сукні. — А то нестабільним без нагляду по коридорах гуляти заборонено.

Колючий погляд в мою сторону, дещо оцінювальний, наче я коняка якась на виставці. Раньє ж відступив до вікна.

— Відправлю свого помічника, — сказав сухо.

Медичка тільки нахмурилась, поставила на стіл ліки й фиркнула й блискавкою метнулась до виходу.

— Піду я звідси, а то атмосфера нестабільних на мене впливає, — у голосі капельки отрути, що сочились по її зубках.

Змія у подобі людини.

«М-да, — ледь не сказала в голос. — З такою поведінкою їй його не закадрити… Й чим я їй насолила?»

Темний, наче думки мої прочитав, лиш хмикнув.

— Тебе вже зараховано до групи студентів.

Його голос розірвав тишу. Я ж вдивлялась на ту пляшечку, не бажаючи пити її вміст. Може то отрута? Поки ще рано йти у засвіти, якщо після смерті виявиться: є ще якась реальність, нова й нерозгадана — зійду з розуму.

— Кінець зими, — невпевнено прошепотіла, — а…

— Так, ми починаємо навчання влітку, — кивнув, — але твоя група — особлива. Вона для найслабших студентів і я її куратор.

Головний біль, зашморг на шиї у вигляді прикраси… Навіть потягнулась, щоб послабити застіжку, потім — завмерла. Та просто зникла, розчинилась. Знову прокашлялась.

— Таємні служби мають свої методи роботи, — спокійно сказав, але в його інтонації можна вловити розлюченість, — а такій нестабільній як ти — варто не забувати про обережність.

Він повернутий до мене спиною, але готова побитись об заклад — чоловік приховував букет негативних емоцій. Темних квітів у палітрі людини.

— Прекрасно! Я вже помітила!

Поплескала у долоні, стараючись якомога гучніше ляскати. Ректор навіть не рухнувся. Кам’яна статуя, чорна тінь серед кімнати. Отак ніч наступить, він сховається у темряві, підеш митись й тільки у теплу воду пірнеш, як помітиш пару оченят… Ох й буде вереску й рукоприкладства. Якісь дивні ректори у цій реальності. У моїй же… Нами керувала жінка. І єдине, що розкололось в голові — якісь плітки про її роман з молодим викладачем.

— Пане ректоре, — сказала тихо й затремтіла, — а я… Я зможу повернути свої спогади? Знайти дорогу додому?

Раньє не відповів, просто підійшов до мене, нахмурившись від болю, затиснув між пальцями перо. Кривими літерами, прямо на незакінченому малюнку вивів: «Так».

У мене перехопило подих. Нарешті хоч надії підтвердились.

 

***

Мій любий куратор ще поставив у кімнату чотири кристали — рожевих, невеличких. Чимось вони мені нагадували рослини у горщиках. Не вистачало тільки й справжніх квіток. Відтоді мені стало легше. Легше дихати, жити. Головний біль ніби й пройшов. Принаймні не був настільки інтенсивним, коли намагалась згадати про минуле. А ще… Те відчуття, наче світ навколо кипить та палає зникло.

Темний ректор ввів в курс занять, показав розклад й познайомив з аудиторіями, привів у бібліотеку для новачків. Як виявилось: їх в академії декілька й розділені вони по курсах. Кожен адепт отримує доступ до знань відповідно досягнень та свого віку. Все почергово. Я дивувалась іскрам магії, що літали у повітрі. Але більше мене вони не торкались. Кристал у долоньках слугував захистом від зайвого навантаження, як виявилось. Раньє пояснив: нестабільні маги рідкість. Дуже небезпечна рідкість. Ними зазвичай стають чужаки. Потрапляючи в Ефер вони відкривають природну здібність користування енергіями, структура тіла й аури змінюється. Прилаштовується, наче хамелеон.

«Людина без задатків магії не зможе перенестись, — прошепотів він на вухо. — Завжди є рівновага. Маги, котрі виросли тут, але віднайшли спосіб втекти до кращого життя, втрачають дар. Він згорає разом зі згадкою для них».

— Знову все згорає, — пробубніла невдоволено, — мені теж грозили спаленням заживо, але я ж не просилась сюди…

— Хтозна твої думки, — наші погляди зустрілись, по тілу пройшлись сироти, — може ти сама біду накликала, вала Лейла…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше