Глава 3

— Інопланетян?

Сказала й здивувалась, схаменулась. Я вільно можу розмовляти їх мовою? Глянула на той чудо-чокер коло від зірки кудись зникло, наче розчинилось у повітрі. Прикраса прикрасою, а от той держслужбовець насупився й скривився, як середа на п’ятницю.

— Чужинців, — похмуро мовив, — тих, хто завітав до нас з іншого світу. — Таке трапляється…

— Так, — не витримала й більше закуталась в ту шубу.

Мене змусили сісти за стіл напроти Карісона. Він дивився прямісінько в очі, наче хотів прочитати цілу історію мого життя з детальними подробицями.

— Досить над мною жарт свій вести. Поверніть мене додому!

Запнулась й насупилась: повинна сказати «пранкувати», а тут таке видала! Може то та зірка дивно впливає, чи я все ж поїхала дахом.

— Жарт? — хижий вищир на обличчі у чоловіка напроти не казав про гумор взагалі. — Сполохати цілісінький столичний квартал — жарт? Викликати своєю появою дракона — нісенітниця?

— Ото вже реальність, — плеснула долонями, — накупили якихось спецефектів й божевільну з мене робите! Ще скажіть: ці дві кулі над стелею — справжні!

— Які кулі? — ледь чи не унісон промовили чоловіки й задерли голови.

— Ну дві темно-фіолетові сфери…

Тут вже я зблідла, напевно. Особливо, тоді, коли Карісон гаркнув чиєсь ім’я, так, що ледь стіни не затрусились. Схвильований… Хто? Юнак? Воїн? Вбіг у нашу скромну кімнатку зі списом в руках.

— Байдики б’ємо! — вдарив по столу голова служби, так, що аж всі предмети, які знаходились там — підскочили. — Чому перша пересічна дівка з вулиці бачить шпигунські сфери, а ти — ні?

Рудоволосий незнайомець насупився й глянув на мене якось недобре. Настільки, що мені захотілось провалитись назад до гуртожитського душу. Небеса! Та я ж тарганів гладити наче кошенят буду після того, як повернусь. Заведу все необхідне для їхнього життя, а ще краще — десяток з виду, що пожирають родичів-комах, коли їм немає чого їсти! Зроблю бізнес-план: ввечері проводитиму тарганячу боротьбу на виживання, влаштую каталізатор й нарешті собі новий набір олівців для малювання куплю.

Мої дещо божевільні мрії здулися. Здулися, як ті сфери над стелею, коли підопічний Карісона проткнув їх гострим списом зі срібла. Якось швидко та субстанція випарувалась.

— Все? — спитав чоловік.

Після того, як служака кивнув, Карісон глянув на мене, я лиш знизала плечима. Писар хмикнув, зробивши якісь замітки. Тепер мене вважали загрозою Цікавою загрозою.

Двері зачинились слідом за вартовим.

— Помічати таємне, — прошепотів Карісон, він повернувся до старого й хмикнув. — Нагадай, скільки наших магів мають задатки до такого таланту?

— Один на п’ять сотень.

Спостерігала за ними, вже не знала й що подумати: то все реальність? Оті сфери, артефакт, дивна мова… Дракони?

— Де я? — важко зітхнула.

Не відчувала холоду через тепле повітря, а волосся, що ж, воно вже майже висохло. Але все одно перші признаки простуди проявлялись. Боялась уявити чим такий вояж по засніженій вулиці може обернутись для дівчини.

— Унар, — столиця королівства Фіялісу.

Очі загорілись від знайомої назви. До фанфіків знайомої через бубніння сусідки по кімнаті, її вичитку та питання. Я творіння справжньої авторки не читала, от не подобається мені фентезі, краще вже трилери. Але…

— Фіяліс… — нервово протягнула. — Король?

Ірма казала: головна героїня родом якраз з цієї країни. Так, та рудоволоса панянка могла повелівати драконами, була коханкою короля, а в кінці історії полетіла на драконі у невідомому напрямку, бо щось їй та не сподобалось.

— Абель ван Раніс, — відповідав писар з докором.

Ім’я незнайоме. Принаймні я його не чула.

— А як ви ваш світ називаєте?

— Ефер. А ти звідки?

— З Землі, — тихо мовила, провівши рукою по волоссю.

Відчай захоплював мене всю: цього просто не могло статись! Як можу опинитись тут? Ну як? Лілія Науменко, звична собі дівчина з маленького містечка й Ефер? Популярний цикл творів і я в ньому? Ну дурниці ж?

— Змеля? — повторив Карісон. — Так ви другий світ називаєте у себе?

— Не Змеля, а Земля! Не світ, а планета! — побачивши, як обидва вони нахмурились. — Тільки не кажіть, що прихильники теорії про пласку землю добрались й сюди…

— Да нє, — махнув рукою писар, — потрапляв з паралельного світу тут один, верещав, що світ плоский й стоїть на чотирьох тваринах. Ми його на досліди молодим лікарям віддали.

Карісон насупився й прочистив горло.

— Ти в Ефері, дівчино, — сповістив голова служби, — потрапляння з вашого світу до нас не новина, саме тому ти повинна слухати мене уважно!

Карісон навіть встав. Склав руки за спиною у владному жесті, весь такий діловий, герой! Тепер він все менше й менше подобався, в ньому я бачила якого противника… З чого б це?