Глава 1

Ірма, невгамовна по життю, сиділа на ліжку й активно клацала на телефоні, в голос зачитувала вже третю версію свого творіння, обравши мою скромну персону за слухача. Вона — активна фікрайтерка з авдиторією в скромних п’ятдесят підписників, але переглядів через відомий фандом — десятки тисяч. Чомусь в моду прийшли історії про драконів, захоплюючи з кожним днем все більше й більше прихильників. Виходу з цієї манії в мене не було, адже ми сусідки по кімнаті.

Гуртожиток жив своїм життям: комендантка совгалась по коридорах й кричала на дівчат, котрі забули поприбирати на кухні чи не встигли сховати електричний чайник. До нас з Ірмою питань мінімум, ми гризли граніт науки вже четвертий рік й тому вивчили всі правила й сиділи тихо. Майже випускники, тільки залишилось пережити практику, державні екзамени й захист диплома й ось він — випускний!

— Зазвичай у дракона два статевих органи, але Кара рада, що її коханий Адріас використовує лиш один.

Ох… Сьорбати каву, поки Ірма вичитувала чернетку нової глави з хитрим поглядом — помилка.

— Ти… Ти серйозно?

Мій стан описати важко: я й заїкалась, й відкашлювалась, й плювалась. Щоки різко почервоніли.

— Що?! — з докором сказала подруга, після того, як зупинила нестримний регіт. — Світ писала не я. Канонів дотримуюсь авторських тому всі питання до неї, посилання на сайт дати?

— Дякую, не треба.

Я ніколи не захоплювалась Ефером. От тільки данину дружбі віддавала — слухала начитування фічків від Ірми. У мене своя Римська імперія існувала — улюблений актор та серіали в яких знімався той красунчик. Тому за вподобаннями та інтересами ми з подругою протилежності. Такі різні, що біда, але якось вживались.

— Піду в душ, — недобре відізвалась, адже частину теплої кави вилила на себе.

Ірма продовжувала далі начитувати текст, час від часу виправляючи помилки, вона навіть не помітила, як я прибрала в кімнаті після кавового фонтану та змінила постіль. Лиш, коли я дістала з шафи коробку, де зберігала все необхідне, щоб сходити у гуртожитський санвузол, почала метатись по кімнаті, мов перелякана пташка.

— Блін, Ліль, ти не бачила куди я свої чернетки поклала? Написала глави для нової ідеї на папері, а вже десь їх посіяла…

— Ні, я твоє не чіпаю.

— Павло, зараза, от він їх десь запроторив, побачу — такий допит влаштую!..

Гучна тирада про хлопця перервалась, коли вийшла у коридор, важко зітхнувши. Все, як раніше: Ірма прогулювала педагогіку, поки в її ненаглядного вікно у розкладі, от вони розважались, рукопис впав десь за ліжко. Завтра все знайдеться й пара уникне чергового скандалу.

Якось незвично тихо після відвідин комендантки, хоча ні… Дорогу перебіг тарган, заникався десь за тумбою. Іноді мені здавалось: ці живучі створіння самі телефонують у служби дезінсекції, правда, щоб вижити нас з гуртожитку. Мов, знову у нашій цегляній коробці люди завелись!

Пощастило! Гарячу воду ще не відключили, але перша душова, більш зручна, була зайнята. Довелось йти у другу — вгроблену часом та студентами.

Закутавшись у рушник, після водних процедур, я вийшла, щоб взяти термозахист для волосся. Нога стала на щось сухе: повністю списаний лист паперу. Він ще так приємно прохрустів...

— Ой, — тільки встигла сказати, перед тим, як очі засліпило.

Через якусь мить почалась труситись від холоду. Порив вітру міг казати тільки про одне — хтось протаранив душову гуртожитку гігантською кувалдою. Але де тоді звук?

Відчуття прийшли майже одночасно: я почула й чиюсь мову, співучу та невідому. Здивовані голоси, викрики. хтось тикав мене пальцем й лиш тепер зрозуміла: стою серед якоїсь площі у пустому фонтані, замотана лиш в рушник. Я вчепилась пальцями до судом, щоб та ганчірка тільки не спала. Сніг падав на мокрі коси. Замерзала, стоячи на кучугурі, радувалась: фонтан пустий, а я скоро стану льодяною статуєю.

— Де я?!

Паніка все більше й більше виростала, люди навколо говорили чужою мовою. То ще нічого, але високо в небі пролетів… Дракон?!

Тремтіла й від холоду та шоку. Я ледь говорити могла, хоча мої слова — белькотіння. Знаєте, як лелека десь по полі ходить й клацає дзьобом? Отак стукотіли мої зуби. Босі ноги вже встигли промерзнути, і я відчувала як холод підіймається далі по тілу. Горло вже починало давати збій.

А люди… Дивні! В хутряних одежах, з голови до п’ят. Вони поховались, коли тільки узріли дракона, а потім… Потім почався жах. Мене й снігом закидала дітвора, доводилось втікати від тих малих пустунів, а решта… Жінки недобре дивились, дехто шарпав за руку, намагався плюнути в обличчя. Все викрикували слова, проганяли з вулиці.

Думала — зійду з розуму за мить. Затишна душова з моїми предметами, десь ще там залишився телефон з включеною музикою, а ще тепла вода. Ох, зараз би додому поїхати та відігрітись у гарячій ванні.

Я навіть заплакала від нещастя, намагаючись втекти від незадоволеного натовпу. Мені ніхто не намагався допомогти, проганяли ледь не палками. Чергова сніжка влучила у ціль — моє лице, ледь втримала рівновагу на льоду. Порятунок — дивний чоловік. Він здійняв хутряну шубу коричневого кольору, накинув на перелякану мене. Темні очі пронизували, вселяли якесь чуже, колюче почуття, наче десь в середині хтось голчастим валиком по м’язах водив. І я помітила: по тілу пробіглись декілька сполохів темно-синього кольору. Малювали квіткові узори, переходили в зелений колір, потім — в оранжевий, червоний, і завершувальний тріумф — фіолетовий та чорний.