Розділ 15

- Я не знаю, чи ти чула, але про тебе ходять плітки, - говорить мені Катя перед першою парою.

- Аж цікаво почути, що саме? - посміхаюсь.

Про мене ще ніхто ніколи не говорив. Зазвичай я непомітна для суспільства, та й вигадувати немає що.

Оглядаюсь, шукаю поглядом Мирослава. Скоро почнеться пара, а його досі нема. Останнім часом він приходить вчасно і дотримується правил. Хоч після вчорашньої роботи у кафе, міг заспати. Я його розумію.

- Що ти спиш з Малиновським, - Катя нахиляється дуже близько і шепоче так тихо, як тільки може.

- Що? Хто таке вигадав? - шоковано округлюю на неї очі.

Дівчина різко відсторонюється, оглядається навколо.

- Таня Руда мені сказала, - дивиться прямо в очі. - А вона чула від його друзів. Здається, Саша говорив.

- Що за маячня? Це не правда, - хочеться виправдатись. Чого-чого, але такого я не сподівалась.

- Я знаю, - подруга кладе руку на плече в знак підтримки. - Але вся група вас обговорює. Навіть не знаю, нащо таке вигадувати?

- Це все його дружки, - від злості стискаю руки в кулаки, оглядаюсь назад, ловлю поглядом мажорів, котрі вмостились на задніх партах. - Бачать нас разом і вирішили навигадувати. Їх бісить, що Мирослав тепер намагається навчатись і менше приділяє їм уваги.

- Можливо, але це так неприємно, - зітхає Катя, поправляє окуляри на носі. - Ніколи не розуміла, нащо люди вигадують те, чого нема.

- Бо їм нудно жити, ось і шукають розваг.

- Що будеш робити?

- А що я можу? Цим мажорам нічого не доведеш.

Злість клекоче у середині, але я намагаюсь тримати себе в руках. От нікчеми. Вони ж пліткують про свого друга. Невже їм не соромно? Хоча такого слова вони взагалі не знають.

Починається пара, а Мирослав так і не приходить. Ще й через нього тепер нервуюсь. Йому ще багато треба наздоганяти і підтягнути основні предмети, якщо він хоче здати сесію, хоча б на задовільно. Але сама винна, не треба було дозволяти йому заміняти мене у кафе. Знаю, як важко виходити після недільної зміни.

По закінчені першої пари збираю речі і йду до виходу, друга пара в нас у іншому корпусі. Катя затримується, бо ще дописує конспект і я вирішую почекати її у коридорі. Біля дверей налітаю на Сашу, він наче навмисно стоїть і чекає мене.

- Де ж ти Мира сьогодні загубила? - чую в його голосі насмішку, через що знову починаю дратуватись.

- Не твоє діло, - відрізую різко, шмигаю у коридор, але він від мене не відстає.

- Я хвилююсь за друга. Заманила його, прив'язала до себе. Він навіть вже не спілкується з нами.

- Погані ви друзі, якщо ти розносиш про нього всякі гидкі плітки, - підвищую голос і всі хто йде поруч, оглядаються на нас. Та стримувати себе не можу, цей мажор мене сильно бісить.

- Я нічого неправдивого не казав. Ти вже щось плутаєш, - огризається, явно не задоволений моїм відпором.

Зупиняюсь, чекаю поки пройдуть одногрупники, щоб менше було сторонніх вух.

- Нащо ти розповідаєш усім, що ми з Мирославом спимо? - мені соромно промовляти таке в голос і відчуваю, як щоки червоніють. - Думаєш, це весело вигадувати про людей всякі нісенітниці? Це для вас такі розваги?

Саша трохи здивований, бачу це по його очах.

- Я нічого не вигадував, Мирослав сам мені це сказав, - хмуриться. - Не думав, що це якась таємниця. Невже ти соромишся вашого зв'язку?

- Немає між нами нічого, - ціджу крізь зуби і замовкаю. До мене тільки що доходять його слова. - Мирослав тобі сказав, що між нами щось є?

- Ну так, - ніяковіє і відступає. Навколо не залишилось нікого, лише ми удвох. - Мені було цікаво, чого це ви проводите час разом. Він сказав, що у вас, цитую його слова “сексуальний зв'язок”. Не знаю, що між вами відбувається, але я нічого не вигадував.

Він розвертається і йде, залишивши мене у роздумах. А я стою нерухомо і шоковано дивлюсь йому в спину.

Мирослав справжній гівнюк. Як він міг таке сказати і для чого? Тепер мене трясе від однієї думки, що весь цей час він знав, що люди про нас пліткують і нічого не зробив.

Я його приб'ю. Нехай тільки на очі покажеться. Буде йому навчання і моя допомога. Більше пальцем не поворухну, поки він все не виправить.

Йду в інший корпус сильно зла. Надіюсь побачити Малиновського і нехай тільки спробує не прийти на другу пару. Я не знаю, що з ним зроблю.

Коли заходжу в потрібну аудиторію, бачу його сидячим на першій парті. Він розвернутий обличчям до присутніх студентів, але ні на кого не звертає уваги, а щось роздивляється в телефоні. Катя сидить осторонь від нього. Подруга взагалі намагається його уникати, вона не приховує, що він їй не подобається.

Зціплюю зуби і швидко прямую до свого підопічного. В цю мить мене не цікавить нічого, лише його персона.

- Ходімо у коридор, є розмова, - говорю холодно, як тільки наближаюсь до нього.

Вирішую вияснити все тут і зараз, поки адреналін грає у крові.

Хлопець підносить на мене здивований погляд.

- І тобі доброго ранку, - спокійно промовляє і зістрибує з парти. - Чого ти така не в гуморі? Невже не виспалась?

- Зараз ти все дізнаєшся.

Хапаю його за рукав дорогого светра і тягну за собою. Він не пручається, покірно слідує за мною і коли ми вже проходимо повз останні ряди, я зустрічаюсь поглядом з Сашою. Той задоволено кривить губи, наче натякає, що він має рацію і він не брехав. Це злить мене ще більше і я вискакую з аудиторію розлючена так, як ніколи ще не була.

- Що з тобою? - Мирослав висмикує з мого кулака светр і розвертає мене до себе.

- Що зі мною? Це що з тобою? - задихаюсь від обурення. - Навіщо ти сказав Саші, що між нами..., що ми спимо разом.

- Ой, трохи незручно вийшло, - він по-дурному посміхається, а я загораюсь всередині.

- Ой? Це все, що ти можеш сказати? - підвищую голос. Кричу на весь коридор і мені байдуже, що на нас будуть дивитись. - Для чого про мене таке вигадувати? Невже це твоя вдячність за те, що я тобі допомагаю?