Розділ 14

Коли ми під'їжджаємо до будинку, де знаходиться квартира Малиновського, розумію, що мої здогадки правдиві. І тепер я активно прокручую в голові відмовки, щоб не залишатись з Ернестом довго на одинці. Але нічого розумного не придумую. Тому дозволяю йому завести мене всередину. У коридорі зупиняюсь і хлопець торкається моєї спини, легенько натискає, щоб я пройшла вперед у вітальню.

- Проходь, не бійся, - тихо шепоче на вухо.

- Я й не боюсь, - трохи нервово відповідаю.

Заходжу у кімнату і бачу накритий стіл. Пляшка вина і бокали, цукерки і в гарному посуді різноманітні фрукти. І повсюди розкладені ароматизовані свічки.

Красиво та романтично і це мене ще більше напружує.

Ернест тулиться ззаду, обіймає за талію і цілує в шию. Мені завжди подобалась його ніжність, але зараз я вся як на голках. Розслабитись ніяк не вдається.

- Я подумав, що нам варто трішки побути лише у двох, - він відпускає мене і проходиться по кімнаті, починає запалювати свічки. - Я дуже не хочу з тобою розлучатись, та мушу їхати. Але надіюсь, що це не надовго і я скоро повернусь.

- Ти гарно придумав, - вимушено посміхаюсь і підходжу до дивана, сідаю біля столика.

Ернест закінчує зі свічками і відкорковує вино, розливає у бокали. Він сідає поруч, ми цокаємось і я куштую напій. Смачно, але розумію, що це не просто так, тому розслабитись не можу.

- Я хотів тебе дещо запитати, - порушує тишу. - Ти будеш мене чекати?

- Звичайно буду, ти ж обіцяєш скоро приїхати, - відповідаю і кладу бокал на стіл. Ернест робить те ж саме, бере мене за руку.

- Я трішки не про те, - дуже чітко відчувається його хвилювання через спітнілі долоні і я розумію, що не одна така. - Я взагалі про наші стосунки. Я живу далеко, там працюю і будуть моменти, коли ми не зможемо довго бачитись. Я хочу, щоб ми далі зустрічались, але чи згодна ти на стосунки на відстані?

Він дивиться на мене з такою надією, що я не можу сказати ні, хоч сама до кінця не впевнена, що так зможу.

- Можна спробувати, - моя відповідь не конкретна, бо брехати теж не дуже хочеться.

- Чудово, давай спробуємо, - полегшено посміхається.

Ернест нахиляється і цілує мене. Смак вина змішується нашими язиками і я зітхаю від дивного смаку цілунку. Обіймаю його за шию, відповідаю на поцілунок і трішки розслабляюсь.

Ернест стає наполегливішим, він навалюється на мене, змушує лягти, притискає до поверхні дивана. Він пестить моє тіло, руками забирається під светр, пальцями гладить оголений живіт. Він дихає важче, поцілунок поглиблює і я відчуваю, що збуджується все сильніше. А я навпаки напружуюсь усім тілом, бо розумію, до чого все йде.

- Хочу тебе, Сабіно, - хрипло шепоче і тягнеться до ґудзиків на моїх штанах. - Ти така чарівна, я просто шаленію.

- Ернесте, зачекай, - впираюсь йому в груди, намагаюсь відштовхнути.

Хлопець сильний і зрушити його з місця не так вже й легко.

- Я не можу зупинитись, мені дах зносить від тебе. Ти не виходиш з голови ні на хвилину.

Губами опускається на шию, цілує пристрасно, з придихом. Підтягує светр догори, збирається з мене його стягнути. Я піднімаю руки, дозволяю стягнути светр з себе, але відразу затискаюсь і прикриваюсь від нього. Хіба я не повинна зараз відчувати збудження? А натомість мені ніяково і незручно.

- Я ще не готова, - нарешті вимовляю те, що давно мала сказати.

Ернест завмирає, підводиться на лікті, дивиться на мене потемнілими від збудження очима.

- Пробач, я не стримався, - блідне і різко сідає. – Звичайно, ти маєш рацію. Занадто мало часу пройшло. Ти ще не настільки звикла до мене.

- Ти мені подобаєшся, але відчуваю, що ще не час, - починаю виправдовуватись, бо мені соромно.

Почуваюсь якоюсь неправильною. Зараз поруч зі мною сидить красень. Будь-яка дівчина мріяла б про такого, а я ще вагаюсь. Не знаю, що сталось. Ернест справді мені подобається, але про секс з ним чомусь не можу думати. Можливо справді мало часу і згодом все прийде.

- Сабінко, я почекаю, скільки ти захочеш. Бо ти особлива і я впевнений, що хочу бути з тобою.

Він ніжно цілує в губи і допомагає сісти. Швидко одягаюсь, беру бокал з вином і за декілька ковтків випиваю майже все. Алкоголь миттю розслабляє і я заспокоююсь. Все пішло не так, як хотів Ернест і я трохи почуваюсь у цьому винною. А ще я згадую Мирослава, котрий зараз замість мене працює в кафе і ця думка веселить. Думаю, мажору це піде на користь.

Мирослав.

Як на мене, це досить цікавий досвід. Ніколи не працював у такій галузі, та й не збирався. Але Ернест, можна сказати, змусив мене. Знаю, що він підготував романтичний вечір для Сабіни і підозрюю, чого він хоче сьогодні отримати. Краще про це не думати, інакше здурію.

- Іди обслужи он той столик, - киває Яна у зал.

Ця дівчина показує мені що і як робити. А ще вона дуже сувора, тому краще робити, як вона скаже.

Так, Мирославе, ти дожився. Тепер слухаєшся будь-кого. Але чого тільки не зробиш заради друга?

Беру записник, ручку, декілька книжечок з меню і йду виконувати доручення. Ноги гудуть після трьох годин ходьби. І як Сабіна це витримує, ще й після навчання? Дівчина реально має сильну волю.

Вже здалека бачу, хто сидить за столиком і трохи сповільнююсь. Зараз почнеться. Глибоко вдихаю, готуюсь до насмішок і підколів.

- Мені це що сниться? - розширює від подиву очі Саша. - Що з тобою сталось? Чому ти у формі офіціанта?

- Вирішив проекспериментувати, - кривлю губи у посмішці. - Чого бажаєте?

Друзі дивляться на мене, наче на прокаженого, а потім починають перешіптуватись і сміятись.

- Дивись не звикни до цієї ролі, - говорить інший одногрупник, Іван. Він дивиться на мене зневажливо, наче я пусте місце.

- А мені здається йому навіть йде ця форма, - підтримує його Саша.

Намагаюсь не звертати на них уваги, адже це все жарти, але вглибині душі все одно неприємно.