Розділ 8

Мирослав.

То вони зустрічаються. А Ернест швидкий, ще не встиг познайомитись, а вже друге побачення. І на диво Сабіна погодилась. Я думав, вона недоступна. Напевно, я дуже погано її знаю.

Поки чекаю друга, не знаходжу собі місця. Навіть не знаю, чому нервуюсь. Нехай собі гуляють, мене це взагалі немає хвилювати. Але це не так, і весь вечір я тільки про них і думаю.

Ернест повертається ближче дванадцятої. Я його чекаю, спати не лягаю. Сиджу у вітальні перед телевізором, похмуро вдивляюсь в екран.

- Чому не спиш? - запитує і сідає поруч зі мною.

- Тебе чекаю, - бубню і кошусь на нього з-під лоба, намагаюсь вгадати його настрій.

Ернест розслаблено спирається на спинку дивана, прикриває очі, на його обличчі грає задоволена посмішка. Можна зробити висновок, що побачення вдалось і чомусь це мене злить.

- У мене був просто чудовий вечір, - не знаю, для чого він починає розповідати, адже я його не запитував. - Сабіна така хороша дівчина. Мені з нею дуже легко і добре. Таку як вона я довго шукав і нарешті знайшов.

- Не забувай, ти скоро їдеш додому і ваші зустрічі припиняться, - ціджу крізь зуби. - Тому тобі не варто до неї звикати.

Він відкриває очі і уважно дивиться на мене. Мерехтіння екрана грають на його обличчі дивну комбінацію. В одну мить він здається добрим і веселим, в наступну його обличчя виражає злість. Знаю, це все ілюзія обману, але все одно від цього якось ніяково.

- Якщо ти не проти, я на довше в тебе залишусь. Не хочу покидати її так швидко.

- А як же твоя робота? - відразу шукаю поводу, щоб не дозволити йому це зробити.

Що зі мною? Ернест мій друг. Хіба я не повинен радіти за нього.

- Ти наче не знаєш, що я у батька працюю, - посміхається і змахує рукою. - Мій не такий суворий, як твій. Він дозволить мені на місяць взяти відпустку. Це не проблема.

Мовчу, бо те, що я хочу сказати некрасиво. І Ернест образиться, якщо я вижену його, адже я сам його запросив.

- А далі що? Ти ж все одно рано чи пізно поїдеш, - не віриться, що я це говорю. - Нащо тобі розпочинати ці стосунки, котрі не мають продовження?

- Ти не відмовиш мене зустрічатись з Сабіною, навіть не старайся, - хмикає друг. - В наш час відстань не проблема. Є телефони та інтернет зв'язок. Тому не хвилюйся за мої почуття.

- А дівчина як до цього відноситься? Думаєш, вона буде тебе чекати? Вона постійно в своєму навчанні, відразу тебе забуде.

- І зараз її навчання пов'язане з тобою, - він хилиться до мене і підозріло вдивляється в обличчя. - Невже ти оком на неї кинув?

- Що? Що за маячня? Не цікавить вона мене взагалі, - знервовано підскакую на ноги, відвертаюсь, намагаюсь приховати очі. - Просто ти так різко нею захопився. Підозріло якось.

- А мені здається підозрілим те, що ти весь час намагаєшся відсторонити мене від неї, - чую, що він підводиться, але не дивлюсь на нього. - З першого дня, як я її побачив, ти лише говориш, що Сабіна мені не потрібна. Може ти хочеш присвоїти її собі? Навіть не здивуюсь, якщо це ти придумав, щоб вона тобі допомагала з навчанням. А коли я поїду, будеш мати повністю розв'язані руки.

- У тебе хвора уява, - злюсь на Ернеста, що він зміг таке подумати на мене. - Я з Аліною зустрічаюсь, а Сабіна лише як інструмент, вона допоможе здати сесію. Я навіть не знав, що ректор саме її назначить. А тебе відмовляю, бо вона тобі не пара. Ти можеш мати найкращих дівчат міста, а тебе тягне до цієї занудної вискочки.

За кілька кроків Ернест опиняється поруч і хапає мене за комір светра. Він злий і відчуття таке, наче він готовий мене вдарити.

- Не смій про неї так говорити, - ричить в обличчя. - Вона моя дівчина і май до неї повагу. Ти можеш зневажати своїх пасій, але до моєї дівчини маєш відноситись добре.

Я здивований його реакцією. Не думав, що в нього все так серйозно.

- Та роби що хочеш, - плююсь і відступаю, коли Ернест мене відпускає. - Я бачу, ти взагалі помішався на своїй Сабіні.

- Вона сильно мені подобається і не руйнуй наші відносини, - тепер він говорить більш спокійно. Він повертається до дивана і важко сідає, тре обличчя долонями. - Можливо, вона моя майбутня дружина.

- Що? Ти взагалі розумом поїхав? Ти знаєш її декілька днів, - підскакую до нього, спираюсь на спинку дивана, заглядаю йому в очі. - Ернесте, не жартуй так зі мною.

- А таке відчуття, наче ми знайомі все життя, - тихо промовляє.

- Але ти влип. Мені за тебе страшно.

- Мені самому не пособі, зітхає. - Розумієш, коли я сьогодні сидів з нею у кіно, все здавалось таким природнім, наче саме так має бути. Вперше я не думав, коли закінчиться фільм і ми зможемо позатискатись десь в темному куточку. А які її губи, я наче цілував янгол.

- Не продовжуй, я не хочу цього чути, - кривлюсь, випрямляюсь і відходжу якнайдалі. - Ти що закохався у Сабіну?

- Не знаю, я ніколи нікого по справжньому не кохав. Але в майбутньому я це зрозумію. Тому прошу тебе, не стій між нами. І не ображай її. Не хочу, щоб вона страждала через твої вибрики.

- Чудово, тепер я терпітиму її присутність і не матиму права сказати хоч слово.

Я психую, бо прохання Ернеста рівноцінне покаранню. Саме цього я й боявся, коли він вперше звернув на неї увагу. Я так і знав, що так буде.

Спочатку ректор змушує з нею навчатись, тепер друг забороняє казати до неї будь-яке погане слово. Куди цей світ котиться? Я затиснутий між правилами і тепер почуваюсь невільником.

- Ти ж мені друг, - Ернест розвертається до мене і дивиться благальним поглядом.

- Звичайно, як інакше, - ціджу крізь стиснуті щелепи. - Я постараюсь, але нічого не обіцяю.

Йду у свою кімнату, щоб не наобіцяти зайвого. Я не та людина, котра виконує прохання, я звик вчиняти, як мені подобається.

Наступного дня зранку я запізнююсь на першу пару, тому вирішую трохи повалятись у ліжку і збираюсь лише на другу. Взагалі до навчання душа не лежить, але обмеження батька змушують взятись за розум. Він досі не перекинув обіцяні десять тисяч і в кишені маю лише декілька сотень, котрі дав Ернест. Прийдеться економити. Смішно, бо цього слова я взагалі не знаю.