Розділ 5

Мирослав.

Вечір видався не настільки веселим, як я думав. Ми зібрались звичною компанією, на столі повно питва і їжі. Гучна, ритмічна музика не дозволяє розслабитись і Аліна вже декілька раз тягнула мене на танець. Востаннє відмовляюсь і сиджу насуплений, бо я досі не бачу серед нас Ернеста.

От де він? На дворі вже справжня ніч, а мій друг вештається десь біля університету. І що його вкусило? Нащо йому потрібна та Сабіна? Таке відчуття, наче він до неї приїхав, а не до мене.

- Я попалити, - сповіщаю усіх і підводжусь.

- Я з тобою, - тягнеться до руки Аліна.

Вона вже трохи випила і має грайливий настрій. Я теж зарядився, але алкоголь мені не допоміг розслабитись.

- Залишайся, чого будеш мерзнути? - зупиняю її. - Я скоро повернусь.

Виходжу з клубу, вдихаю морозне, майже зимове повітря і прикриваю очі. Іноді так добре побути на одинці у тиші. Гамір залишився позаду і я можу владнати хаос із думок в моїй голові.

Сьогодні останній день, коли я був в університеті. Більше туди ні ногою. Не хоче батько вирішувати мої проблеми, не треба. Тоді я залишу навчання і проблем не буде. Все одно в наш час це нічого не значить. Якщо є гроші, все інше купиться.

- Чому сумуєш? Мене чекаєш? - чую задоволений голос друга і розвертаюсь. Він виходить з темряви зі сторони дороги. Один. Значить Сабіна його послала. Так я і думав.

- Я вважав, ти вже не прийдеш.

- Невже без мене немає веселощів? - посміхається, підходить ближче і плескає по плечі.

Дістаю пачку сигарет і перекидаю її з руки в руку. Уважно роздивляюсь занадто радісного Ернеста.

- А ти як повеселився? - не втримуюсь від запитання.

Його посмішка стає ще ширшою.

- Я гарно провів вечір з Сабіною, - мрійливо промовляє, а я дістаю сигарету і підпалюю, затягуюсь. – Звичайно, прийшлось довго її чекати. Але ця дівчина просто чудова, така мила і ніжна.

- Ти про ту саму Сабіну говориш? - хмурюсь на нього. - Зануду заучку і суху на емоції?

- Не знаю, на скільки добре ти її знаєш, але ця дівчина має інші сторони, жіночні.

Його самовпевненість мені не подобається. Таке відчуття, наче він краще її знає, ніж я.

- Якщо так все добре, тоді чому зараз вона не з тобою?

- Я провів її до гуртожитку, а сам поїхав до вас. Вона не хотіла у клуб. Ходімо Мире, я хочу з тобою випити. Адже завдяки тобі я знайшов чудову дівчину.

Він обіймає мене за плечі і тягне всередину, ледве встигаю викинути недопалену сигарету.

Хочеться запитати про подальші його наміри, але тоді буду виглядати занадто допитливим. Тому ми повертаємось за столик і ще довго веселимося.

Пів ночі ми розважаємось, п'ємо і танцюємо. Ближче до другої втомлюємось і збираємось покинути кафе. Я розраховуюсь за все сам, бо саме моя ініціатива була тут зібратись. Половина друзів вже покинула столик, як раптом офіціантка повертається з моєю карткою у руці.

- Вибачте, але вона заблокована, - говорить несміло.

Дивлюсь на неї, потім на Ернеста, котрий стоїть поруч.

- Невже гроші закінчилися? - дивуюсь, дістаю з гаманця іншу картку. - Ось, візьми цю.

Дівчина йде, але через хвилину повертається з таким же самим виразом обличчя.

- Ця теж заблокована, - трохи роздратовано говорить.

Нічого не розумію. Як так може бути? Ще недавно на моїх картках було повно грошей. Оглядаюсь навколо за допомогою, але всі окрім Ернеста вже покинули залу.

- Можеш за мене заплатити? Я завтра все тобі віддам. Просто в мене немає стільки готівки, - я дуже не люблю бути винним, але іншого вибору не маю. Ми сьогодні погуляли на дуже гарну суму.

- Звичайно, - погоджується друг і подає офіціантці свою картку.

З туалету повертається Аліна і одягається в свою шубку. Вона підходить ззаду, обіймає мене за торс і тулиться губами до шиї. Дратуюсь, не хочу, щоб мене зараз торкались, тому відсторонюю її.

- Чому ти такий злий? - супиться і вдає, наче образилась.

- У Мира фінансові труднощі, - сміється Ернест.

Зиркаю на нього з-під лоба і відвертаюсь. Хапаю свою куртку з дивана і поспішаю на вихід. Треба вияснити, що це за фігня. Алкоголь в крові надає сміливості подзвонити батькові посеред ночі. Я злий, адже тільки що осоромився перед другом і дівчиною. І я впевнений, це не просто так дві мої картки не спрацювали.

Гудки йдуть і я вже збираюсь вимикати, коли раптом на тому кінці чую голос.

- Друга година ночі, Мирославе. Невже в тебе взагалі сорому немає? - він злий, бо я його розбудив.

Та я не в кращому настрої.

- Хто б говорив за сором, - не стримуюсь від звинувачень. - Чому своїми картками я не можу розрахуватись? Що за приколи, тату?

- Гроші на цих картках належать мені і я маю повне право їх заблокувати, - промовляє металевим голосом. Хоч він завжди так говорить.

- Нащо ти це зробив? - я шокований. Такого ніколи ще не було.

- Бо ти марнотратний і безвідповідальний. Я послав тебе навчатись, набиратись розуму, а замість того ти прогулюєш, нічого не робиш, лише розважаєшся. Все, лавочку закрито. Не хочеш робити те, що від тебе вимагають, не отримаєш грошей.

- Ти не можеш цього зробити. Як я проживу?

- Не знаю, ти ж в нас самостійний, дорослий. Придумай щось.

Він знущається з мене. Хіба батько, котрий любить, буде таке вчиняти? Хоча про що я? Він окрім Поліни нікого не любить, це ж очевидно. Ось їй він би такого не придумав.

- Тоді я повертаюсь додому вже завтра. В університеті ти не хочеш платити, мені гроші теж перекрив. Більше мене тут нічого не тримає. От чудово, давно хотів кинути це навчання.

- Зауваж, що ситуація не зміниться, якщо ти повернешся без диплома. Я грошей просто так тобі більше давати не буду і не візьму до себе працювати без освіти. Тому вибирай, бідне майбутнє, або нормально доводиш справи до кінця і повертаєшся додому, як нормальний син. Я тебе попереджав, Мирославе, не візьмешся за розум, буде біда. Ти думав, що я жартую. Ти колись бачив, щоб я жартував?