36 (2)

Я пробиралася крізь людей до нього, але мене все відкидувало назад, кожен був охочий подивитися на створіння, про яке вони тільки чули з казок. 

– Агов! Зупиніться! – я кричала щодуху, але аристократи не реагували на мою здібність. Певно, жриця дуже добре постаралася. 

– Так ось, час прийшов, сьогодні хтось з вас буде цим щасливим обранцем, – не замовкала жриця. – Наша чарівна принцеса Антуанетта!

Перепрошую? 

В минулому житті це була я. Що змінилося? Невже… Розалін знала про наш план. Вона знає, що принцеса на балі це я. Але як? Хто? Я тільки кілька кроків встигла зробити. Не розумію… 

Миттєва реакція всіх присутніх на мене, вони наче спеціально штовхали подалі від тієї жінки. Вона знає більше, чим ми думали, нічого не вийшло… 

Цирцея була права. Ця жінка про все знала.

Жриця посміхнулася.

– Вийдіть всі, – промовила Розалін наказним тоном. – Нам з принцесою Терезою потрібно поговорити.

Як багато вона знає і саме головне, звідки? Її щурів ми викинули з маєтку, Марлін і її зграя були заодно зі жрицею. Певно, вона давно її завербувала, запропонувавши більше грошей, ніж мій батько, та стерва була падка на дзвін монет.

Загіпнотизовані люди почали в темпі вальсу йти до виходу. Вони оминали мене, мов мурахи, що обходять перешкоду.

Залишилися тільки ми троє. Я, верховна жриця та Луціано. Дракон не рухався, він тільки дивився в одну точку на землі. Йому має бути зараз так боляче, страшно уявити. 

– Можливо, припинеш цей маскарад, Тереза Родрігез? Чи тобі подобається прикидатися дурною принцесою, що тільки й знає веселощі. 

Вона стояла занадто далеко від мене, тож мусила підвищувати голос, аби я її почула. Їй прекрасно відомо, що мої здібності недостатньо сильні. 

Коли вже немає потреби на це все, я скинула з голови перуку і розв’язала одним рухом корсет, що не давав зробити лишнього подиху. 

– Справді, не можна так продовжувати. Пора з цим покінчити, авжеж? – Я їдко посміхнулася їй. Хоч на її лиці зараз маска, але впевнена, що її веселить дана ситуація. – Чого ти хочеш? Можливо, я навіть тобі допоможу в цьому. 

Жриця голосно засміялася, високі стелі відбивали відлуння, здавалося, що вона повсюди. 

– Звісно можеш. Просто помри і все. Більше мені нічого від тебе не потрібно. – “Мати” сперлася руками на перила широкого балкону, що був її п'єдесталом.

– Ой, на жаль, померти не входить в мої плани ще так років сто, тому вимушена відмовити, – з ангельською усмішкою відповіла.

Луціано збоку незадоволено рикнув, чи то промичав від болі. Серце кров’ю обливається від цього видовища. На його лусці від свічок блистіла власна кров, для інших це виглядає страшно і загрожуючи, але для мене… Я не дозволю нікому його ображати, адже він мій… Друг? Ні, пора прийняти реальність Терезо, ти закохалася в нього.

– Нащо було так калічити Луціано? – знову подивилася на скажену відьму.

– Луціано? Давно я не чула цього ім’я…. Точно, – вона приклала одну руку до маски, де мало бути підборіддя. – Так звали одного потворного дракона, який виявився геть мені не корисним. Яблуко від яблуні… Ця ящірка так само неслухняна, як і її батько. Просто мале сміття під ногами, що можна використати у власних цілях, однак він і на це не здатний. Ха…

Від її слів кров кипіла гнівом. Луці для неї навіть не живе створіння, а те, що можна використати. І як батько взагалі умудрився зв’язатися з цією відьмою? 

– Можливо, зараз воно зможе виправитися. Драконе. – Луціано повернув голову до неї. – Я приготувала тобі вечерю. Розсмакуй кожен шматочок. 

Він був величезний… З пащі розвиднялися ряди гострих, як мечі, зубів. Очі монстра в той момент палали вогнем, а кров на червоній лусці додавала більше жаху.

Все повторюється… Все як і в моєму минулому житті.