35 (1)

Знову карета, знову дорога. Сказати, що я втомилася – нічого не сказати. Занадто багато чого трапилося, занадто багато нової інформації та занадто багато проблем. Чому я не можу просто спокійно жити так як я хочу, щоб ніхто не намагався вбити мене та батька?

Наш план, на перший погляд, здавався легким, але я відчуваю, що все в результаті піде шкереберть. В принципі, як і всі плани після мого переродження. 

Корсет сильно давив. Я ніколи не носила його до цього, не було потреби. Батько завжди думав за мою зручність і не змушував одягатися, як аристократки по не зручній моді, та зараз я не одягнена, як завжди.

Перука в колір волосся принцеси, її одяг. Занадто яскрава сукня, але все в стилі принцеси. Ще й очі пекли.

– Не ворушіться та запрокиньте голову, панно Терезо. – Кардинал посадив мене на стілець і підійшов з скляною тарою в якій щось підозріло булькало. – По одній краплі в очі і все буде готово. Буде трішки неприємно.

– Якщо воно буде сильно боліти, клянусь, шановний кардинале, я вам це пригадаю. – невдоволено відповіла йому, але сіла так, як він сказав. 

Нітрішки не неприємно, а жахливо болить! Здавалося, що мені хочуть вирвати очі. 

– Ось і все, ефект буде триматися приблизно дванадцять годин. – Відклав тару подалі й подав мені зеркальце. 

Результат вийшов неймовірним. Очі набули фіолетового відтінку, точнісінько, як у принцеси.

– План такий, – сіла підсумовувати нашу розмову Антуанетта, – Терезочка перевдягнеться в мене й наблизиться до жриці, наскільки це можливо.

– Вона занадто слабка, її здібність на спрацює на Розалін з далекої відстані, – втрутився Вествуд. – Це божевілля…

– Все буде добре, пане кардинал, – котрий раз запевняла не тільки Вествуда, але й всіх присутніх, Антуанетта, звідки в неї стільки позитиву та впевненості? – Все буде доб-ре! Жриця Розалін роками пробувала налагодити зі мною гарні відносини, але в неї нічого не виходило, бо я її терпіти не можу. Якщо Тереза бодай трохи зробить вигляд, що вона їй до вподоби – все вийде.

– Жриця не настільки дурна.

– Можливо, але вона надзвичайно ласа до лестощів, – загадково усміхнулася Антуанетта й подивилася мені прямісінько в очі. – На балу я обов’язково маю поцілувати їй руку – тоді твій шанс, Терезочко. Накажи тій потворі померти.

Паскудний Вествуд не попереджав, що воно буде пекти і надалі, але прийдеться це витерпіти, адже перервати дію зілля неможливо. 

Тільки би все це закінчилося якомога скоріше. 

***

Моє скрутне становище навіть поганим жартом долі не назвеш. Це просто знущання.

– Вествуд? Щось не так? – запитує Інсен навпроти в кареті.

“Щось не так” – він серйозно? Все не так! Недолугий план, слабка Тереза, дурна принцеса, що втратила мій артефакт, дракон чорт зна де, Мімоза з Лілеєю у жриці! Все не так, усі ці роки, які я витратив на те, щоб наблизитися до жриці, аби помститися… Весь цей час та всі мої старання – коту під хвіст!

– Все прекрасно, – відповідаю йому. – Особливо цей наряд!

– А хто піде до храму жриці повертати артефакт? Я ж буду на балу… – слушно, як мені тоді в маєтку барона здалося, зауважила донька барона.

– Так, – з дивним завзяттям підхопила її принцеса. – Я спостерігатиму чи все впорядку з балкону, а залучати до нашого плану ще когось така собі ідея. Тоді залишається одне рішення!

Дві дівчини разом подивилися на мене, начебто змовилися. Що таке? Тільки не кажіть, що...

– Якщо ви забули, туди пускають тільки жінок, панно Антуанетта.

– Пане Вествуде, в мене є багато перук, можете не турбуватися.

– До чого ви ведете?

– Якщо трохи косметики, – відповідає дурна донька барона, – й підібрати правильний наряд – ніхто нічого не запідозрить!

– Зачекайте, зачекайте..! Я на таке не-

Не погоджувався! Те, що ельфи від природи красиві, не означає, що… Дурні дві подруги! Одна одної вартують, щоб їм пусто було!

Карета потрапила в досить глибоку яму, перериваючи мій гнівний потік думок. На щастя, Інсен встиг мене спіймати, так би ще й обличчям влетів у сидіння. Добре, що про цю ганьбу ніхто, крім нього та двох подруг по нещастю, не знає. І не знатиме.

Мій вірний помічник надто довго тримає мене, хоча дорога вже наче рівна пішла… Зараз не час для цього, але, думаю, його турбує дещо інше.

– Що таке? – запитую.

Для нього це, очевидно, все раптово, але іншого виходу не було, крім як залучити і його до цієї дурної затії. Як ще потрапити до храму жриці без супроводу з інших храмів?

– Нічого. Просто… – він підозріло відводить погляд і ховає обличчя за долонею.

– Просто?

Так і знав, для нього це все занадто важко. Врешті-решт Інсен прийшов до храму за спокійним життям служителя, а не цією клоунадою.

– Не переймайтеся,  – відповідає він і мигцем виглядає у вікно, коротко повідомляючи: – Ми вже приїхали. Ви готові?