34 (2)

– Що ви тут взагалі робите, принцесо? – не втрималася від запитання я.

– Ах, це така довга історія, – награно зітхнула Антуанетта. – Мій батечко скоро помре.

Джозефіна дістала ще одне віяло й почала ним махати. Звідки вона їх бере?

– Прийміть мої співчуття.

– Та байдуже, не в цьому річ, – відмахнулася принцеса. Вона, як завжди, швидко змінюється в настрої. – Мені потрібна допомога. Від вашого батечки, панно Терезо, та знайомого цього кепського кардинала.

– Допомога?

– Бачте, вся влада зараз, як вам мало би бути відомо, в руках жриці. Я не можу терпіти цю жінку, то ж залюбки відібрала б її в неї. Однак, одна принцеса без політичних спільників нічого не варта, тож з багатством пана барона Родрігеза та впливом родини герцогів Бартелло, ми разом можемо досягнути неабияких вершин!

Харизми у принцеси не позичати… Вона права, але в нас немає часу на політичні ігрища.

– Я вам вже відмовив, можете забиратися геть, – відрубав раніше за мене Вествуд. – Інсен більше не є сином герцога.

– Ха! – підвелася принцеса. – Не меліть дурниць. Він – найстарший син у сім’ї і ніхто від нього офіційно не відмовлявся. Молодший, як там того дурня звали, підтримує жрицю, тож пан Інсен – моя остання ставка. Дайте мені зустрітися з ним і я його переконаю.

– Переконаєте? Дозвольте поцікавитися, як? – кардинал скривився.

– Я б хотів, щоб ви надали більш точну стратегію, ваша ясновельможність, – діловито повів батько. І він туди ж?!

Це дійство перетворюється на балаган. Потрібно припиняти його якнайшвидше:

– Чому нам просто не позбутися від жриці? – запитую і всі в раз змовкають.

– Терезо! – вигукує батько.

– Що? Вона хоче моїй смерті. У пана Вествуда якісь з нею рахунки, а принцесі заважає у політичному плані. Як на мене, це оптимальне рішення. До того ж, в неї Луціано, якщо ви тут всі забули!

– Чудова ідея, – саркастично виплюнув Вествуд і підвівся, щоб швидко торкнутися мого лоба. Він ще дужче скривився й повів далі, крокуючи туди-сюди з однієї частини зали в іншу: – Як ви плануєте це робити? Ви недостатньо зараз сильні, не знаю, чого вас там вчила Цирцея! Ще в нас немає артефакту, кулону, який ви, якщо не забули, панно Терезо, загубили!

– Кулон? – весело запитала Антуанетта. – Той, що я свиснула? Отакий округлий зі змійкою, яка їсть свій хвіст? Там ще смарагдовий невеличкий камінчик.

Я втратила дар мови. Вествуд, здається, також.

– Де він? – проскреготів зубами кардинал, вочевидь стримуючись з останніх сил.

– Його вкрали, якби смішно це не прозвучало. Але не переживайте, у мене є підозри, хто винуватець. Думаю, ви всі прекрасно знаєте її ім’я.

– Ха… Який жах, – безпомічно сказав Вествуд і роздратовано зітхнув, заплющивши очі.

Солідарна з ним. Я досі не оговталася від шоку, що жриця – моя матір, але стільки нового за останні кілька хвилин! Це просто жах.

– Щодо драконів та метеликів, – уїдливо всміхнулася принцеса, нахилившись до нас. Чим ще вона сьогодні здивує? – Якщо на всю Магнолію таки існує один дракон – він буде на балу.

– Що?! – таки да, дивувати вона теж вміє.

– Це пастка, навіть не думайте, – суворо зауважив Вествуд.

– Підтримую пана знахаря, – навіть батько увімкнувся в розмову. – Розалінда розумна і якщо вона знає про те, що ми хочемо повернути дракона – йти на її запрошення, однаково, що йти добровільно на смерть.

– У нас тут зібралося чимало дивовижних людей, – подивилася на мене Антуанетта. – Найвправніший бізнесмен, якому першому вдалося налагодити зв’язки з перевертнями. Найхитріший на всю Магнолію кардинал-інтриган, що вже як тиждень спромігся переховуватися від королівської стражі. Я, сонце, зіронька та місяць нашого королівства, яку ще спробуй знайти. Та… – вона знову зиркнула до мене. – Та Тереза! Хіба ж ми не можемо впоратися з якимось тисячолітнім мотлохом, який давно варто було би викинути в смітник?

Дякую, звісно, за відсутність характеристики. Та, не зважаючи на те, що ви тут собі понавидумуєте чи ні, я йду рятувати Луціано!

– Натякаєте, що нам потрібно зібратися й подумати про план, – недовірливо запитав Вествуд.

Ретельне планування та стратегія – запорука вдалої капості!