33 (1)

Поки продумувала план помсти, слуги їм доливали чай. І ніби-то все було добре, але чомусь Марлін зупинилася за спиною кардинала і з-під спідниці дістала тонку мотузку, а потім накинула йому на шию.

Що? Вона вирішила його вбити, тому що він її в кінець дістав? В принципі, я би сама хотіла це зробити, але ніколи не наважилася би, врешті-решт він мій союзник. Хоча, загалом я цілком задоволена цією картиною, якби ж то на ній тільки все закінчилося. 

Інші працівники маєтку також чинили дивні речі. На голову принцеси Антуанети натягли мішок, Джозефіну схопили позаду, завівши їй руки за спину. Але останньою краплиною, що змусило мене по справжньому переживати стало дещо інше. 

До мого батька, барона Родрігеза, приставили ніж. До найчутливішої зони, до шиї. Один необачний рух і його могли вбити!

Потрібно діяти якнайшвидше та чи вистачить мені сил побороти їх усіх? Ще й, як на зло, залишила Гілберта позаду, він не порушить мій наказ, а повертатися за ним не можна, це втрата дорогоцінних хвилин. 

Кардинал рефлекторно схопився за мотузку, але йому не вдавалося відсторонитися від Марлін. Я завжди казала, що вона сильна відьма і її варто було давно звільнити. Він вже почав кашляти та задихатися.

– Старий, де гроші? – прокричав до батька грубим голосом слуга. Я його навіть не помічала в маєтку, невже тато найняв нових працівників? – Відповідай, якщо хочеш залишитися живим! – він штурхнув його в плече, від чого барон здавленно промичав від болю.

От негідники! Вони посміли на мого батька наставити ножа! Та щоб вам всім пусто було!

– Усі завмерли! – я закричала з усіх сил, сподіваючись, що це спрацює. 

На моє щастя, все спрацювало. Абсолютно всі присутні завмерли і мовчали чи то від нерозуміння, що відбулося, чи від того, що моя здібність так діє. Це поки не важливо, головне визволити батька і забрати від його шиї цей паршивий ніж. 

Ледь не покотилася сходами, поки бігла до них, в страху, що тривалість моєї здібності буде короткою. Мить і я вже відкидаю від батька ніж, він летить кудись до стіни з характерним звуком, а негідника, що хотів нашкодити батьку відштовхую подалі. Він просто падає, наче статуя, застиглий у тій самій позі. Було б чудово, якби він як порцеляна розбився на тисячі дрібних частинок від такого падіння, але, на жаль, він все ще зроблений з плоті та крові.

Тільки-но я запевнилася, що татові нічого не загрожує, я побігла визволяти ельфа-знахаря, хватка Марлін так само залишилася сильною. 

Розрізала мотузку на його шиї ножем, що лежав на столі поруч з ним та, як і з попереднім, штовхнула Марлін в сторону. Двох інших, що напали на принцесу та Джозефіну так само.

– Марлін. – Вирішила перевірити чи не закінчилися в мене сили. – Звяжи інших дурнів і після цього дай мені мотузку!

Ненависна мені прислужниця мовчки встала та пішла кудись. Я вже боялася, що вона просто втекла, або ж пішла за підмогою, проте ні. Вона повернулася за дві хвилини з чотирма грубими мотузками. Підняла наче перину першого чоловіка, що був біля батька і зв’язала його. Не очікувала, що вона аж настільки сильна. 

З двома іншими вона зробила те саме, а потім з останньою мотузкою підійшла до мене. Передала її мені та повернулася лицем до стіни, завівши руки за спину, даючи мені так себе зв’язати.  

– Панно Терезо, панно Терезо! – в кімнату, ледь не вибивши вхідні двері, забіг Гілберт. – Що тут відбувається? Ви в порядку? Ніде не поранені? – почав панікувати він.

– Все гаразд, не бачиш? Сама впоралася з усім. – Простягнула руку, щоб він не підходив ближче, дай йому волю і він буде оглядати мене з голови до ніг на можливі поранення.

– А… Добре, я радий, що ви не поранилися. – поглядом він оцінив ситуацію та здивовано на мене поглянув. – А чому вони… Не рухаються? 

Дідько! Невже і вони всі під моїми чарами?