31 (1)

Холодні краплі води, що лились на мою голову змусили мене різко прокинутися. Наді мною стояла Цирцея з лійкою для поливу квітів і безжально, наче не помічаючи мене, поливала мене.

– Що, заради Всемилостивого, ти робиш, відьмо!? – я піднялася із землі й почала струшувати з себе воду.

– А, так ти тут була? – вона награнно зробила вигляд, наче не помічала мене до цього. – Вибач, я тут просто овочі поливаю, а ти тут так лежала, що я навіть відрізнити тебе від них не змогла, – посміхнулася Цирцея.

Що ж, від неї це можна було очікувати. Я почувалася зараз виснаженою, щоб знову сваритися, тому цього разу їй зійде це з рук. 

– Скільки часу я тут лежала? Що трапилося? – поцікавилася в неї.

– Недовго, хвилин десять-п’ятнадцять, – все ж таки зізналася відьма, що бачила мене тут. Ну, нехай… Вона простягнула долоню і поклала її мені на чоло. – І ти стала трохи сильнішою завдяки сирені, – мугикнула відьма. 

– Тобт… – мене перебив звук горна, що доносився десь неподалік. – Що це?

– Та таке, сьогодні ж фестиваль у ельфів, так вони всім повідомляють, що веселощі починаються, – Цирцея закінчила поливати свій город та подивилася у невідомому мені напрямі. – Не напружуйся питати, що за фестиваль. Так нехай, я, найвеличніша відьма всіх часів та народів, пані Цирцея, розповім тобі, простій смертній про фестиваль весни.

Чесно? Захотілося її полити тією лійкою, або ж вдарити. Тобі повезло, відьмо, що в мене багато терпіння та мало енергії.

– Або ж фестиваль закоханих. Ельфи плетуть з квітів вінки, передають тому, в кого закохані, це як таке собі зізнання у почуттях. А потім вони спалюють ці вінки, якщо приймають почуття одне одного. Вінки спочатку у всіх однакові, якщо хочеш комусь його дати, потрібно доплести в нього ще квіти, які вважатимеш за потрібні.

Цирцея швидко з монотонної розповіді перейшла на емоційну, при цьому активно махаючи руками. Їй насправді подобається ділитися своїми знаннями.

– Кілька сотень років тому цей фестиваль сприймали радше як священний ритуал – після довгої, холодної зими всі квіти розквітають, але скоро їм судиться зів’янути, щойно прийде осінь. Спалення вінку символізувало циклічність – квіти повертаються до землі, з якої поросли, а наступного року вони знову будуть радувати око. Так само як і життя людське, як і… – вона вмить замовкла, але невдовзі таки стиха додала: – Як і кохання. Люди народжуються, кохаються, помирають, але залишають по собі дітей, що повторюють цю рутинну мандрівку. Тільки такі як я, і як вона, приречені на вічні блукання… Можливо, це і є покаранням за мої гріхи.

Відьму швидко унесло до саморефлексії. Якщо так подумати, то скільки їй років? З вигляду не більше тридцяти, але так як вона інколи розмовляє, якщо забути про наші сварки… Кілька днів тому я пробувала розпитати в неї про її життя, але це закінчилося черговим словесним двобоєм, тож, думаю, не варто знову ворушити старі рани. Чесно кажучи, це й не моя справа взагалі. 

Що набагато цікавіше!

– Я би хотіла туди піти! На фестиваль! – і подивилася на неї так, щоб вона не могла мені відмовити. 

– Ні, – сказала, як відрізала. – Те, що ти трохи посильнішала, не означає, що ти можеш нехтувати навчанням.

– Я не нехтую, а хочу відкласти його на пару годин, – заперечила їй. – Впевнена, Лілея та Мімоза також хотіли би піти туди, – надавила на її слабке місце. 

*** 

Сестрички йшли за мною спочатку, але потім зрозуміли, що ельфи не загрожують їм, та й вони добре, на моє диво, знали ельфійську, тому швидко відбилися від мене і пішли кудись, певне, роздивлятися все. 

Останніми днями сестрички поводилися дивно. Мало розмовляли, ходили похмурі. Можливо, це через надто різкі зміни. Вони ж ще діти врешті-решт, весь час проводили у храмі й тільки зрідка виходили з нього. Втім, знання мови точно допоможе їм швидко освоїтися.

Я ж ельфійської не знала, тому на спроби когось заговорити зі мною, тільки вічливо махала головою, що не розумію.

– Привіт! – підійшли дві ельфійки і, хвала Всемилостивому, я їх розуміла. – Пані Цирцея розповіла нам про тебе, ходімо з нами! – вони схопили мене за обидві руки і кудись повели, ледь не підстрибуючи від надлишку енергії. 

Все відбулось так швидко, що не було часу й роздивится куди ми йдемо, вже не кажучи, щоб щось зробити. Вони мене нарядили в, як я зрозуміла, традиційні ельфійські одежі, причепурили, одягли на голову вінок, та так само швидко відпустили на всі чотири сторони. Навіть подякувати не встигла. 

Цікаві дівчатка. Біла проста сукня до землі, черевички забрали, всі тут ходили босоніж, і вінок. Просто, але виглядало чудово. Я зняла вінок з голови, щоб роздивитися з яких квітів він сплетений.

Польові ромашки, хризантеми, багато фіалок, дві рози та ще пару видів квітів, які я не впізнала. Певне, щось, що росте тільки в них у селищі. А що мені з ним робити, якщо в мене немає коханого? Ніхто, звісно ж, мені не розповів. Заберу його із собою, він буде розпускати аромат квітів по кімнаті, та й виглядає дуже гарно. 

Все довкола вирувало життям. Це геть не було схоже на бал, який я відвідала на дні народженні принцеси. Тобто, щось їх суттєво відрізняло одне від одного, якщо, очевидно, не рахувати декорацій. Можливо, справа була в чарівній та легкій атмосфері, веселій музиці та щирих, привітних обличчях. Мені хотілося кинутися в танець, але ж для цього потрібен партнер. Фестиваль закоханих, як-не-як. Що ж, це не настіль-

На голову хтось поклав мені вінок. Характерний аромат квітів, точно такий як від мого, дали мені змогу це розпізнати. Хто це тут вже надумав, що я його кохана? Не знаю, чому я так розлютилася, але я ладна була цей недоречний набір квітів кинути у їх власника.

– Та хто посмів! – я одним рухом обернулася, щоб побачити майбутнього бідолаху, але просто таки застигла від здивування. – Луці…