29 (2)

– Коли Всемилостивий створив світ, він не мав бажання доглядати за ним власноруч… – Цирцея покрокувала далі, доріжкою, яку оточувала виноградна лоза. – Тому він створив трьох помічників – трьох безсмертних.

Вперше чую. Я наздогнала відьму, що зупинилася у закинутій частині садку. Вона розгорнула сувій, який я принесла з храму жриці, і швидко пробіглася по ньому очима.

– Перший безсмертний, дракон, керував небом і всіма істотами, що перебували в ньому. Він найбільше нагадував подобу Всемилостивого, але це не надавало йому переваги над іншими безсмертними.

Цирцея змахнула вільною рукою – в повітрі виникла проекція білого дракону зі смарагдовими очима… Як гарно! Дракончик кілька разів замахав крильцями, перед тим як згорнутися у калачик.

– Для врівноваження надзвичайних сил, якими володів безсмертний дракон, Всемилостивий наділив його вадою лінощів, щоби він не міг взяти верх над землею та морем, а точніше – не мав такого бажання..

Я торкнулася проекції білого дракона і вона вмить зникла, розпавшись на маленькі світлі частинки у повітрі.

– Другій безсмертній, володарці води, сирені, дісталося море і все в ньому живе. – У повітрі з’явилася проекція білої русалки з фіолетовими очима, що тримала арфу в руках. – Сирена була занадто добродушною, через що страждали її найближчі друзі, тому Всемилостивий наділив її вадою жорстокості, аби вона захищала свій рід та всіх морських мешканців від небезпек.

Арфа в руках білої русалки перетворилася на величезний спис, який та жбурнула у хащі. Коли я повернулася до сирени – вона вже зникла, залишивши по собі світлі частинки у повітрі.

Після цього почав накрапати дощ. Із фонтану, що щойно був геть сухим та закинутим, з нічого полилася вода!

– Третій безсмертній, великій Праматері, залишилася земля і люди, які її населяли. – Поряд Цирцеї з’явилася жінка звичайнісінької зовнішності, одягнута у червоний плащ. – З усіх безсмертних вона була найбільш безкорисним дитям Всемилостивого. Легенди подейкують, мовби тільки вона унаслідувала здатність творця проявляти милосердя по відношенню до будь-кого і її доброта не мала меж. Однак… Ах, це історія вже для наступного разу. Вона довга й нудна, а до нас, точніше до тебе, вже прийшли, Терезо.

– Прийшли..? 

Я відволіклася на проекцію жінки, яка вмить зникла, а коли повернулася до відьми – її і слід простиг. Нізвідки з’явився туман, дощ продовжував накрапати, потроху підсилюючись.

Мені це геть не подобається. Я гукнула Цирцею, але не отримала жодної відповіді. Вона просто так мене залишила, навіть не завершивши розповіді! Що врешті-решт трапилося з третьою безсмертною? А інші двоє, дракон і сирена, вони досі живі чи ні? Якщо так, то чим вони в біса займаються, коли жриця витворяє такі жахливі речі в Магнолії?!

Щось торкнулося моєї ноги.

– Чорт би тебе побрав! – я підстрибнула від переляку та обернулася. – Що це було?

Цирцея так відплачує мені за всі коментарі в її адрес чи що? Якщо так, то каюся, більше не повториться.

Хтось торкнувся мого плеча.

– Та біс з тобою! – але нікого позаду не було. 

Це вже починає набридати!

– Хто ти такий?! Або така… Прояви себе, негайно! Якщо це ви, пані Цирцея, то я прошу вибачення за те, що могла вас чимось образити!

Нічого. Ніхто не відповідає. Якби не туман, то я би вже забралася звідси геть від цього злощасного фонтану, але я взагалі не бачу далі витягнутої руки, та ще й не пам’ятаю дороги назад.

Ця ситуація нагадала мені одну з розповідей Марлін, паскудної покоївки, про яку навіть думати неприємно, одначе… Вона якось розповідала, що коли загубився у лісі в тумані, й не можеш довго знайти дорогу додому – варто повторити ці слова, щоб відлякати духів:

– Геть-геть нечиста сила, я тебе не породила..! – як соромно!

Знову нічого. Паскудна Марлін, вона це тоді ляпнула, щоб з мене познущ–

– Ха-ха-ха… – пролунав чийсь сміх, наче дзвіночки у храмі.

Дощ зупинився. В буквальному сенсі – він завмер! Краплини застигли на місці, а вода з фонтану полилася ще сильніше!

У калюжі переді мною почали з’являтися кільця води.

– Дурне дитя, – вилізла з тих кілець голова жінки з фіолетовими очима, що мовби світилися в тумані, – на нас не працюють людські промовляння…

Жінка – ні – сирена вистрибнула з калюжі, демонструючи величезний білий риб’ячий хвіст і застрибнула до іншої водойми поряд.

Безсмертна сирена, про яку щойно розповіла Цирцея!